Виставка народних ікон

Відштовхуючись від сакральної теми в мистецтві, залишаючись вірними національній традиції, художня студія при монастирі св. Василія Великого м. Луцька обрала для роботи тему «Народної ікони на склі». В студії займаються діти та батьки нашої парафії, котрі не мають спеціальної освіти. Робота ведеться з грудня 2008 року.

За цей час можна було спостерігати виставки малюнків присвячених Різдву, Великодню (писанки, тематичні роботи, декоративні композиції).

В пасхальний період цього року сформована експозиція копійних робіт з 26 репродукцій ікон на склі, котрі малювали діти з родичами під керівництвом професійних мистців Галини Черниш, Тетяни Мялковської протягом 40 днів Великого Посту.

Оригінали представлених ікон знаходяться в приватних колекцях України та в музеях Франції.

Народна ікона на склі

Базуючись на основних християнських цінностях та традиціях українців, якими є ВІРА в Бога і РОДИНА, трансформувавши вплив Західно-Євронейського вітражу і побутової картини Центральної Європи ( Баварії, Чехії, Словаччини та Польщі), талановиті майстри Західної України створили свою сторінку у національному декоративно-прикладному мистецтві – ІКОНУ НА СКЛІ, яка стала впродовж 18 - 19 століть обов’язковою часткою інтер’єру української хати та придорожніх каплиць південної частини Прикарпаття, Буковини, Закарпаття та частинах Галичини і Волині, а також возилась на продаж на Східну Україну. Слугувала ця ікона традиційним фактором релігійного виховання на рівні родини.

Сам процес творення ікони на склі суттєво відрізняється від традиційного малярства на дереві і полотні. Малюється така картина у зворотньому порядку, подібно до того, як виготовляється форма для гравюри. Поправити чи перемалювати щось на склі, на відміну від звичайного живопису, неможливо. Всі ікони малювались на тонкому гутному склі. Насамперед наносився контурний рисунок пером або пензлем. Після висихання контурів, припрацьовували елементи декору, складки одягу, дрібні деталі. А простір, між цими лініями, крапками, смугами і штрихами заповнювався рівно прокладеними площинами олійних фарб червоного, зеленого, синього та інших кольорів. Деякі місця, наприклад, круглі німби навколо голів, викладали жовтою або білою фольгою. Провідне місце займали ікони присвячені святим: Миколаю, Юрію, Іллі, Параскеві, Петру і Павлу, Катерині, Марії з Дитям та Страшному Суду.

Українська ікона на склі знайомить нас з естетичним та духовним доробком нашого народу. Несе до нас з давніх-давен заквітчану ружами та дзвониками, оповідь про своє розуміння світу та пошук заступництва. Бачимо органічно переплетені реальне з нереальним, казкове і правдиве, земне і фантастичне. Вражає майстерна стилізація, графічність, лаконічність образу та дзвінкий колір. А головне, як на рівні ,з українською вишивкою і українською піснею, стає тою скринькою, де зберігається ДУША народу нашого. Так сказав про ікону на склі видатний філолог, етнограф Іларіон Свєнціцький (1876-1956) : «В образах народного митця краски дійсно грають, сяють, хапають за очі, проте ніколи не разять своєю сирістю і не мучать одноманітністю площини. Відповідною комбінацією насичення тонів якоїсь краски, народний митець уміє моделювати в площині рельєф постаті, а тут і там киненою квіткою, збагатить саму композицію.»

Наприкінці 19-початку 20 сторіччя, живопис на склі помітно занепадає, не витримавши конкуренції з друкованими тиражними олеографіями, що заполоняють тодішній ринок збуту і поступово витісняють твори народних майстрів, нав’язуючи українцям нові смаки. Часто чужий смак і часто, на жаль, несмак.

Виставки живопису на склі, музейних збірок, приватних колекцій, персональні виставки художників, що експонувалися за останні роки в Україні, послужать добрим імпульсом для повернення перерваної спадщини у цій своєрідній техніці малювання. Мусимо усвідомити важливість цих процесів національного і духовного відродження, враховуючи потужний вплив і тиск глобальних процесів. Наша українська автентичність – це наша духовність, наша призма, крізь яку ми оцінюємо себе і інших, сприймаємо дійсність, об’єднуємось, щоб рухатись разом по життю.

Підготувала статтю мисткиня Катерина Ганейчук