9 КВІТНЯ З СОБОРУ СВЯТОГО ЮРА ДО ЛУЦЬКОГО МОНАСТИРЯ СВЯТОГО ВАСИЛІЯ ВЕЛИКОГО ПРИБУДЕ КОПІЯ ТУРИНСЬКОЇ ПЛАЩАНИЦІ

Туринська плащаниця — це льняне полотно прямокутної форми розміром 4,41×1,13 м. На полотні зберігається відбиток / зображення померлого чоловіка в наслідок серії тортур, що закінчилися його розп’яттям.

Згідно з традицією Плащаниця є тим полотном, про яке говорить Євангеліє, що послужило для того, щоб огорнути тіло Ісуса, знятого з хреста, і покласти у гріб. Плащаниця представляє історію спасіння людства, яку Бог здійснив через хресну смерть та воскресіння свого Сина. Святе Полотно допомагає розважити та пізнати краще драматичний момент смерті Христа. Папа Іван Павло ІІ назвав Плащаницю «дзеркалом Євангелії».

Історія плащаниці

Протягом перших декількох сторіч християнської ери не було жодних відомостей про існування якої-небудь плащаниці. У 544 році н. е. в місті Едесса (територія сучасної Туреччини) з’явилося полотно з відбитком, який, начебто, не був плодом рук людських. Казали, нібито зображення представляло обличчя Ісуса. У 944 році н. е. стверджували, ніби те полотно було в Константинополі. А проте, більшість істориків не думають, що то був той самий предмет, відомий сьогодні як Туринська плащаниця.

Перші точні письмові згадки про Туринську плащаницю датуються XIV століттям, коли Ґефрò де Шарнì (Geoffroy de Charny), шляхетний лицар і чоловік віри, помістив Полотно у заснованій ним церкві у 1353 році в своїй феодальній власності Лірì у Франції. У першій половині XV ст., в зв’язку зі щораз більшим розпалом Сторічної війни, Маргарита де Шарнì (Marguerite de Charny) забрала Плащаницю з церкви у Лірì (1418) і взяла її з собою у скитання по Європі. Як результат свого блукання у пошуках спокою, знайшла пристановище у герцогів Савойї. Саме тоді (1453) Плащаниця опинилася у Савойї. Починаючи з 1471 року, Амадей ІХ, син Людовика, почав прикрашати та розбудовувати каплицю замку в Шамберì, столиці герцогства, передбачаючи майбутнє розташування Плащаниці саме там.

4 грудня 1532 пожежа зруйнувала Святу каплицю (Sainte-Chapelle du Saint-Suaire) і частково пошкодила саму Плащаницю, яка була відреставрована місцевими Монахинями Кларисами у 1534. Еммануїл Філіберт перевіз Плащаницю остаточно до Турину, що належав тоді саме до Савойї, у 1578 році. 14 вересня Святе Полотно зустрічало ціле місто у атмосфері великого торжества. З того часу воно залишається в північно-італійському місті Турин. Плащаницю святково виставляють на почитання та моління вірних. Такі виставлення розпочалися тим же 1578 роком, коли вона вперше була вийнята з футляру для її почитання Архиєпископом Мілану Карлом Борромео, святим.

Плащаницю виставляли на почитання вірних у 1898, 1931, 1933, 1969, 1973, 1978, 1998, 2000 роках, які були присвячені певним визначним ювілеям та святкуванням Церкви.

Протягом 1992-96 років Плащаницю було піддано особливому вивченню та дослідженню міжнародній науковій комісії, яка мала особливе завдання вивчити, за допомогою новітніх технологій, той метод її зберігання, який допоможе якнайкраще зберегти Полотно і, звичайно ж, свідчення віри християн. На даний момент Плащаниця зберігається під постійним і надійним комп’ютерним контролем тиску, температури і вологості, у розгорненому вигляді в коробці з прозорого броньованого скла вагою 1100 кг. наповненій інертним газом та схованій від прямого сонячного проміння. Плащаниця має своє постійне розташування у лівій каплиці Туринської катедри, але є закритою для відвідувачів і прочан. Згодом, 1988 року, тодішній Туринський архієпископ Анастасій Беллестреро передав Туринську плащаницю фахівцям для визначення її віку за допомогою радіовуглецевого аналізу. Дослідження, проведені трьома авторитетними лабораторіями у Швейцарії, Англії та США, показали: плащаниця виготовлена в період середньовіччя, тобто набагато пізніше смерті Христа. На заперечення цих досліджень наукова організація AMSTAR (The American Shroud of Turin Association for Research) у 2005 році ствердила, що радіовуглецевий аналіз не міг показати нічого іншого, адже фрагмент, що досліджувався, містив латки, накладені пізніше на Полотно у зв’язку з пропаленням внаслідок пожежі, і сам науковий метод може містити хиби через саму пожежу, що вплинула на структуру і порушує точність аналізу.

Також різні недостовірні переклади Євангелії вводять в оману людей, бо перекладають оригінальний грецький текст словом «покрівці» (в нашому розмовному: бинти, пов’язки) і «хустка», які бачить апостол Петро у порожньому гробі Христа. Таким чином не говориться зовсім нічого про плащаницю. Звернімося до перекладу Traduction oecumenique de la Bible Французького біблійного товариства, яке пояснює різницю інтерпретування. Саме слово, перекладене на українську «покрівці», в оригінальному тексті (Ів. 20,5) є οθονια і має подвійне значення: як вузькі полотна («бинти»), так і суцільну льняну тканину досить вишукану у коштовну.

24 травня 1998 року, коли плащаниця була виставлена для почитання, папа Іван Павло II назвав зображення на ній «відбитком, який залишило закатоване тіло Розп’ятого».

Науковці сперечаються, але це не шкодить самим християнам бачити на Полотні свідчення любові Бога до людства, що проявилася в особливий спосіб на хресті і у воскресінні Ісуса Христа.

За матеріалами ВІКІПЕДІЇ