Благодать Божа над тобою, Катрусю!

Шановний мій співрозмовнику! А чи не з’являлося в тебе іноді відчуття провини за те, що колись не подякував за чиюсь доброту? Ми ж з тобою добре знаємо, що за день, який вранці настав, потрібно дякувати Богу. Так само маємо віддячувати людям, які нам допомагають.

Повір: так сталося, що я нічим не віддячив Катерині Миронюк, відомій в Україні оперній співачці і бандуристці, за те, що вона виступала на презентації моєї книги «Паломництво до Цариці Миру». В суєті щоденній якось призабулося.

І раптом, як грім з неба, звістка: пані Катерина потрапила в автокатастрофу. Два з половиною місяці реабілітації! Рівне, Краків, Київ — і весь цей час, кожної хвилини не відходив від неї отець Леонід Григоренко. Муки і страждання Катерини і самопожертва о. Леоніда в ім’я спасіння ближнього зворушили мене до глибини душі й змусили взятися за перо.

Неспокійно на душі. Кортить дізнатися, а як почувається ця мила, тендітна українка світової слави? Прошу о. Леоніда розповісти все, що він знає про стан здоров’я і духу Катерини Миронюк.

Розповідає о. Леонід:

«Катруся народилася тридцять три роки тому в м. Івано-Франківську. Батьки Ярослава та Василь, ці щирі українські інтелігенти, виховували дівчину в християнсько-патріотичному дусі.

Ще дитиною Катруся мріяла, що стане однією із найкращих виконавиць національної української пісні. До того ж, серцем полюбила бандуру.

Батько хотів бачити у дочках щирих патріоток, які б стали носіями великого багатства української культури: фольклору, класики, етнографії. Його милі доньки мали довести світові невмирущі істини незламності християнського патріотизму, високі цінності української мови та пісні.

Пам’ятаєте, як писала Олена Пчілка: «В дітей перелити душу і думку»?

Християнське виховання юної Катрусі проходило у двох парафіях «Христа Царя» отців Василіан та «Неустанної Божої помочі» отців редемптористів.

Після закінчення школи та музичного училища Катерина стала студенткою Київської державної консерваторії. Раділа: мрія здійснилася. А до одного щастя й інше пригорнулося — познайомилася і закохалася у свого майбутнього чоловіка Тараса Миронюка.

Тарас теж переймався високою ідеєю знань. Він, як і Катруся, мріяв за допомогою пісні та музики утверджувати українство на світовій арені.

Вони побралися і стали гарною християнською парою на українському вишитому рушнику.

Мудрість гласить: «Дорогу здолає той, хто йде».

Виступи в столиці, а згодом — за океаном у Вашингтоні, Лос-Анджелесі, Нью-Йорку та інших містах Америки і Європи принесли подружжю славу світового рівня.

Тарасу, як співдиригенту українсько-канадійського симфонічного оркестру, разом з диригентом Роджером та 120 артистами довелося дати більше 500 концертів у Сполучених Штатах.

Відомі диригенти світу запрошували Катерину Миронюк до виступів з їхніми оркестрами.

Наділена Божим даром, вільно володіючи англійською мовою, вона подорожувала по містах Америки, де не тільки співала та грала, але й особистим прикладом підтверджувала, що Україна — прекрасна країна, щира, талановита і велична. Душа України — це її пісня і бандура.

Внутрішній світ патріотично налаштованої людини — це дзеркало нації і розвинутого суспільства.

Коли загули дзвони Київського золотоверхого Свято-Михайлівського собору, сім’я Миронюків, яка вже виховувала Василька, Івасика, Степанчика, пішла на Майдан. Стали в стрій поруч із київським студентством та викладачами університету Бориса Грінченка. Черпали духовну підтримку від Ніни Матвієнко, Ліни Костенко, Дмитра Степовика, Євгена Нищука та багатьох інших патріотів України, які є їхніми близькими друзями.

Вони ризикували найдорожчим — життям. Опікувалися священиками-«майданівцями» та сестрами-черницями. В години та дні кривавого лютого 2014 року Катерина одягла білий халат медсестри і під кулями снайперів перев’язувала поранених.

О, зболіле і співчутливе материнське серце — тут, на Грушевського, молоді підстрілені соколи, а вдома — троє рідних соколят-діток!

Дух героїчної та національно патріотичної стихії кликав на передову, в зону АТО.

Та людина планує, а Боже провидіння визначає. З хором «Дзвони Подолу» Катруся із Тарасом вирушили до Польщі, щоб зібрати кошти, побутові речі, необхідні для фронту.

Весняним струмком переливалися українська бандура, соловейком дзвенів голос солістки Катерини Миронюк у найбільших містах сусідньої Польщі. Аплодувала вибаглива польська публіка. За два тижні — 26 концертів! Успіх неперевершений. Втомлені, але задоволені і щасливі, поверталися додому.

Та існує зла закономірність: там, де відкрита і щира душа, там, де благодійне і чисте серце, завжди чатує сатана.

17 січня 2015 року на автостраді Львів-Київ, біля міста Дубна підступна ожеледиця зробила свою чорну справу: автівку Тараса раптом занесло і два рази перекинуло. Головний удар прийняла на себе тендітна Катруся«.

Зі слів Катерини Миронюк:

«У мене все було перебите. Звідусіль текла кров.

Я не могла збагнути, де рот, а де ніс. Кров лилася струмком. Я ледве могла дихати, але і той невеличкий отвір заливало кров’ю. Я не знала, як бути. Повітря не вистачало.

Це все відбувалося у „швидкій“, яка мчала від Дубна до Рівного. „Можливо, це моя жертва в ім’я Божої Матері?“ — молилося серце.

Чому так сталося? Я ж усе життя хотіла для Богородиці щось гарне зробити, чимось пожертвувати.

„Прости мене, Господи!“ — німим голосом каялася я. В голові мимоволі пульсувала думка: це все, кінець. Дивний спокій оволодів мною. Я відчувала, що помираю. І раптом якийсь таємничий голос долинув, мов крізь сон: „Не зараз...“.

А повітря не вистачало. Знову почала задихатись. Медсестричка, юне, миле дитя, була налякана і не знала, що робити.

Молитовно, майже нечутним голосом, я прошепотіла: „Господи, якщо я тобі потрібна на цьому світі, — допоможи“.

І раптом настала мить просвітління. Не знаю, де взялися сили, але долаючи біль, зірвала пов’язку з обличчя і рота і вдихнула цілющий ковток повітря».

Розповідає о. Леонід:

«Рівненська міська лікарня. Лікарі реанімації та хірургії всіма наявними засобами, апаратурою, ліками, нарешті своїми професійними здібностями повертали Катерину Миронюк до життя. Вони робили все можливе і неможливе, але для повної реабілітації цього було недостатньо.

Рішення лікарів, родини, друзів було одностайним: щелепно-лицеву операцію необхідно провести у військовому госпіталі Кракова Республіки Польща.

У цьому благодійному польському медичному закладі пройшли курс реабілітації 9 наших українських „майданівців“, серед яких — ковельчанин Володимир Мовчан.

Складна операція під керівництвом досвідченого лікаря Кшиштофа Кухти пройшла успішно, наскільки це було можливо. Велику Божу любов і співчуття ми постійно відчували від наших польських друзів, лікарів, медсестер. Нами опікувалися, наче рідними і близькими. Тим самим медики передавали безмежну і ніжну опіку Божої Матері.

Чим віддячити? Який найцінніший дарунок підготувати? І ми вирішили свою духовну, щиросердечну подяку скласти у далекому Меджугор’ї (Боснія-Герцоговина), де ось уже 34 роки являється вибраним Діва Марія, Цариця Миру. Вибрані бачать Її, а тисячі, ні — мільйони, відчувають Її присутність.

Пройшовши двотижневу реабілітацію у сестер-служниць Непорочної Діви Марії у польському містечку Перемишль-Пралковці, ми вирушили в далеку та виснажливу подорож протяжністю у 1500 кілометрів».

З роздумів Катерини Миронюк:

«Коли ти між життям і смертю, коли ще мить — і вічність поглине тебе, думаєш:

— не важливо, що хтось тебе не любив;

— не важливо, що хтось тебе не розумів;

— не важливо, що хтось був байдужим до тебе;

— не важливо, що хтось не подякував тобі;

— не важливо, що хтось не обійняв і не розрадив тебе;

— не важливо, що хтось не відчинив тобі двері;

— не важливо, що ніхто не допоміг нести твій хрест;

Не важливо!..

У мить, коли Вічність дивиться тобі у вічі, важливо, який ти є:

— чи навчився ти дякувати Богу за всіх і за все?

— чи навчився ти прощати чужі провини?

— чи прийняв ти свій хрест і обійняв його?

— чи навчився ти любити, як Ісус, усіх і кожного?

— чи віриш ти, що Господь твій Отець, незважаючи ні на що, любить тебе, безмежно? Любить тебе... ніжно любить тебе... любить тебе...».

Розповідає о. Леонід:

«Серпантин гірської дороги впевнено вів нас до святого місця Меджугор’я... Хвилюється молиться строкатий океан паломників. Присутні священики з усіх 5 континентів світу.

Адорація... Молитва поклоніння Христу. Тут, у глибокій тиші десятитисячного багатонаціонального Майдану паломники і священики приймають у своє серце непорочного Ісуса Христа.

Вперше в житті присутні могли чути серцями твір-молитву «Ave Maria» італійського композитора Качіні, яку виконувала наша героїчна мучениця Катруся Миронюк. Із майже закритими вустами (а вони могли відкритись хіба що на один сантиметр) вона заспівала. Голос виринав, мов із безодні, немов з безмежних глибин океану і піднімався птахом під купол церкви Св. Якова і линув у синє небо. А з молитвою розсипала зорі-звуки рідна українська бандура. Цій героїчній святій пісні-молитві акомпонувала знаменита Мелінда Думитреску. Її скрипка ніжно вплітала свої ноти у Катрусині такі зболілі, але наповнені життєдайною силою.

Цей дивний міні-оркестр змушував присутніх випустити на волю не одну сльозу співчуття та любові.

Катерині Миронюк запропонували стати постійною учасницею головного Меджугорського духовного оркестру, у якому виступають зірки світової сцени. О, яка це велика честь — виступати на сцені новітнього дому Пресвятої Богородиці, Цариці Миру! Прославляти її, просити Божої Благодаті для всіх і кожного.

Сталося неперевершене диво -даний Богом неповторний голос Катрусі знову чарував і хвилював серця слухачів.

Душа Катрусі розчинилася у тій величавій тиші, у величній непомітності, у втаємниченій, невидимій присутності Цариці Миру.

Душа Катрусі відчувала найнадійніший захист, невтомну турботу і безмежну вірність рідної Небесної Матінки Божої.

Душа Катрусі відчувала, як небесна покровителька наповнює наші серця своїми мудрістю, терпеливістю і відданістю.

Душа Катрусі наповнювалася любов’ю... Святою Любов’ю... Любов’ю матері, яка чуває. Чуває над нашим життям, чуває над нашим серцем, чуває над нашою душею. Тією любов’ю, якою Матір Божа квітчає найсвятіше серце Свого улюбленого Сина.

Свята і благодатна сила Меджугор’я, немов магнітом, притягує до себе. Після невеликого перепочинку і щасливої насолоди спілкування з дітьми та родиною у Києві Катерина Миронюк з чоловіком знову вирушає у паломницьку подорож до місця об’явлення Божої Матері, Цариці Миру. Вона молиться, дякує за життя, дякує за збережений голос своїй Спасительниці. Дякує за Віру, Надію і Господню любов«.

Роздуми. Молитва Катерини Миронюк:

Чому Господь допустив ці тілесні та душевні страждання? Чому безвинна Божа дитина стала мученицею життя?

Щоб почути!.. Щоб Катерина Миронюк стала Його апостолкою, через яку він буде змінювати бездушні, кам’яні серця у добрі, наповнені Любов’ю.

Вслухайся, мій співрозмовнику, як поміж грубих акордів зла, агресії і гордині лунає впевнений твердий і непереможний голос Катерини Миронюк:

— Я стіна на краю бурхливого океану;

— Я скеля, яка відмовляється бути розбитою;

— Я українка, яка знає, як подолати тернистий шлях до святої волі...

А потому той самий голос промовляє:

«Господи, дай мені серце, повне такої любові, якою Ти любиш мене. Повне Твоєї любові.

Я живу, бо Ти полюбив мене. Я живу, бо Ти любиш мене. Я живу, бо знаю: Ти завжди любитимеш мене.

Я живу Тобою, мій Господи!».

Вдивляюся в світлини Катерини Миронюк до і після автокатастрофи. Смуток огортає душу.

На мученицю Катерину чекає довготривала реабілітація та кілька операцій.

Серце вистукує: допоможіть, милосердні і щирі, хто чим може — молитвою та посильною матеріальною допомогою. Контактний телефон 097-51-56-898 — Тарас Миронюк.

Сяє дивна, життєдайна усмішка Катрусі. Лунає на весь світ невмируща мелодія «Ave Maria». Таємничий голос Небес віщує: «Благодать Божа над тобою, Катрусю»...

Анатолій СЕМЕНЮК.

Джерело: Громадсько-політична газета «Вісті Ковельщини»