Мандрівки світом. Віра сильніша за страх

Сонячна африканська країна Єгипет знайома нам переважно за яскравими враженнями туристів про піраміди, Червоне море й корали. Або ще за екзотичними фруктами, великою біленькою картоплею чи цибулею «made in Egypt» у супермаркетах. У багатьох склалось уявлення про заморську державу, як про рай на землі з пляжним відпочинком та суцільними розвагами, і не втямки, чому ж у давні часи Мойсей виводив звідти ізраїльтян? Одначе існує ще інший Єгипет, непривабливий і ворожий, якщо ти - не іноземець, який безжурно тринькає гроші на його землі, або ж коли ти не відмовляєшся від своєї віри. У другій ситуації сьогодні знаходяться корінні жителі краю, нащадки давніх єгиптян, етно-конфесійна група коптів.

Велику базиліку з жовто-білого піщаника, увінчану металевими хрестами з додатковою горизонтальною поперечиною на головастих куполах, в старому кварталі туристичної Хургади помітиш не одразу - її старанно затуляють густо поставлені будинки, від широкої вулиці відділяє товстий високий мур. По-англійськи та на єгипетському діалекті арабської написано, що це - катедра святого Шенуда. Вхід збоку, непримітний, з брамою, проте біля нього впадає в очі блокпост і поліцейські з автоматами у бойовій готовності. Це одразу, як кажуть, напружує і остуджує бажання зайти до середини. Але цікавість перемагає і... о, диво, за кілька кроків потрапляєш наче в інший світ. Церква - це і своєрідна фортеця коптів. У внутрішньому дворі не чути міського гамору, тут стоять, сидять, спілкуються, купують у вбудованих крамничках ікони, свічки, солодощі, читають різні оголошення та повідомлення на стінних стендах. Люди одягнуті демократично по-європейськи, та вистачає й чоловіків у національній довгій сорочці з тюрбаном. Жінки переважно не покривали голів, декотрі задовольнялись легкою шаллю, на загал не запинались з голови до п'ят, як то мусульманки; здавалось, вони більше воліють мати яскраве вбрання, практичні штани та численні прикраси. Дивувались, чому то зайшла чужинка в хустці: «Ви арабка?». Не відвертались від фотокамери, усміхались, поступались місцем під потужними вентиляторами, котрі у висіли на кожному виступі всередині приміщення, проте від задухи не рятували. Чимало було дітей, причому від немовлят на руках матерів до підлітків. Білосніжний усередині храм поділений на дві частини широким коридором з різьбленою огорожею, який веде до підвищеної десь на півметра солеї. Ця частина теж відокремлена красивою балюстрадою, на неї треба виходити східцями. Зліва розташовані лавки для кліриків, справа - для лавки для жінок та черниць, які допомагають у церкві. Неподалік від центрального проходу розміщено масивне крісло єпископа, однак чомусь правим боком до людей та спиною до кафедри, з якої ведуть проповіді одразу після читання Євангелія. Високий іконостас з трьома входами, прикритими важкими червоними завісами зі зображенням святих, закриває вівтар від очей непосвячених. Не знати чому, але служителі зробили для мене виняток і дозволи глянути на святилище - воно, виявляється, ділиться на три частини, у кожній з них стоїть престіл з традиційним, як для східної гілки християнства, набором церковних предметів. У храмі не стільки ікон візантійського чи європейського типу, як кольорових вітражів з біблійними сюжетами, пов'язаними з Єгиптом. Лики святих підписані грецькою мовою, попереду на стінах в рамці висять молитви (як пояснили, їх читають вірні перед Причастям) по-коптійськи. Поруч бічних дверей справа, куди заходять жінки з вулиці, стоять примітивні широкі підсвічники з піском. Ставити свічку може будь-хто, не існує заборони ні для протестанта, ні для католика, ні для уніата чи ще когось, як то вказують в декотрих православних монастирях України. Навпроти, на чоловічій стороні, поміщено реліквії - нитки з пояса Діви Марії. Святиня справляє враження двоповерхової: згори внутрішні широкі балкони з густими рядами стільців обрамлюють простір храму, внизу довгі дерев'яні лави заняті зліва чоловіками, справа сидить жіноцтво. Стоять тільки ті, хто не вмістився всередині, проте у прочинені двері вони стежать за ходом Літургії. Допомагає увазі й пряма трансляція на кількох екранах. Малюки вільно вибирали собі місце, проте доступ до вівтаря, де перебували єпископи, священики, дяки, був для них обмежений. І діти не бігали, не кричали, не грались принесеними з дому іграшками, не вередували, а чемно й чинно або стояли, або сиділи, дехто ж розімліло дрімав на лаві. Всі присутні дружно, глибоко й, здавалось, затято молились на розспів, відповідаючи на заклики священика. Дуже голосно, ще й використовуючи динаміки. Не соромлячись своїх почуттів. Під палючим сонцем і в духоті. Довгі 4 і більше години у переповненому храмі, на його сходах та в дворі. Причому чоловіків явно було більше. Це вражало. Туристка з Білорусі часто знімкувала побачене і все приговорювала: «А наші храми напівпорожні». Ну, зауважила я, на Західній Україні на великі свята теж багато приходить. Але ж копти отак чисельно відвідують свою церкву щодня! І щоразу не знають, чи вернуться з неї живими додому.

Мітро (по-нашому Дмитро), один з парафіян кафедрального храму коптів, довірливо розповів, що при новому президенті їм вільніше трохи. А раніше запросто могли викрасти жінок чи дівчат, змусити їх стати мусульманками, далі їх чекало фізичне та сексуальне насильство, роль домашньої прислуги, рабство; рідних цих нещасних жертв у разі протесту просто вбивали. Сам він має двох чудових маленьких донечок - Керміну і Кароліну, тож, зрозуміло, переживає, як складеться їхня доля. Християн-коптів легко розпізнати за знаком хреста на зап'ясті руки. Татуювання наносять, коли дитині виповнюється 1 рік - це надто сміливий і ризикований крок батьків, проте вони його роблять свідомо. Дорослі завдяки знаку ближче знайомляться, творять спільноти за інтересами (переважно бізнесовими), допомагають один одному, і певна річ, закладають родини.

Спантеличило те, як відбувається церемонія хрещення. У нас же то довгий святковий обряд. А в коптів, лиш тільки завершилась перша Літургія, понад десяток матусь з немовлятами на руках, одягнутими в біленькі суконочки або золотисто-червоні міні-ризи (символ того, що кожен хлопчик може стати в майбутньому священиком) ринулась до вівтаря. Тут духовні отці так швидко хрестили, благословляли, фотографувалися на згадку, начебто це буденний конвеєр. А можливо, поспішливість була виправдана, адже за кілька хвилин почалась друга Служба. І знову прийшло повно людей.

До речі, коптійський обряд під час богослужіння начебто поєднує латинський і грецький. Хрестяться копти зліва на право, як римо-католики, причому одним великим пальцем на знак того, що Бог один, позаяк їхнє вірування ближче до монофізитства. Білий одяг священнослужителів характерний за формою швидше для православ'я, на головах духовенство у звичайний час носить такі ж чорні шапочки, подібні до камилавки, як у всіх Східних Церквах, а от на Літургіях -білі (або червоні у єпископів) з позолоченою облямівкою митри з загостреною верхівкою і широкими короткими стрічками ззаду за зразком Західної Церкви. На початку Служби вони з кадилом обходять всю церкву (як і в нас), далі йде звичайна Літургія Василія Великого. На читанні фрагментів Старого Завіту, апостольських послань всі сидять, Євангеліє слухають на стоячи. Потиск рук сусідів, на знак примирення, типовий для католиків. Головні молитви, як от «Отче наш» співають разом з розведеними руками, таке нині побачиш у наших християн-харизматів. Урочистий момент Євхаристії, подібно до дзвоників на латинській месі, супроводжує звук кимвалів. Причащаються чоловіки й жінки окремо, заходячи у бічні приміщення святилища без взуття, отримуючи хустинку - наскільки вдалось дізнатись, нею обтирають уста і тримають на долоні, аби не впала крихта Найсвятіших Тайн на підлогу. Також жінкам й дівчаткам (навіть найменшим) пропонують хустину чи легкий шарф, аби покрити голову. У прочинені двері притворів було видно, що там їм подають шматочки освяченої просфори-хліба. Потім двома потоками люди виходять до священиків на середину храму пригубити з кількох чаш вино, яке копти вперто перекладали, як сік. Можливо, це й справді не класичне церковне вино - довідкові видання вказують, що копти роблять його з родзинок, позаяк алкоголь заборонений мусульманами ще з епохи страшних гонінь минулих століть. Священослужителі, семінаристи, дяки причащаються у святилищі, і цей утаємничений процес не транслювали, як всю Службу Божу, на 4 великих екранах в храмі, проте його можна було підгледіти з бічного балкону. Після Причастя всі вертаються на свої місця і про себе моляться: диякони та семінаристи на колінах, а прості - сидячи на лавах і низько схиливши голови. Одночасно диякони виносять до вірних у великих кошиках шматки хліба (білого, м'якого, дуже смачного), який благословив ієрарх. Щоб зібрати пожертви, поміж ряди чоловіків і жінок пустили два великі міхи з червоного сукна; їх передавали з рук в руки від переду до заду, де стояв чоловіка в цивільному - у його велику валізу висипали гроші і він швиденько вийшов геть. В кінці Літургії священики обходили лави по центральному коридору та зі звичайних китайських чайників помахом руки розбризкували воду, подібно як в українських церквах окроплюють народ на великі свята. Лишень у нас застосовують кропильниці (що часом нагадують пишний віник) і обливають присутніх досить щедро, а в коптів воду економлять, отож хто ближче стоїть до загородженого центрального проходу, на того й бризне. Цілі округлі біленькі булки після богослужіння люди купують на дворі храму і несуть додому, або тут же спільно їдять. Дивні відчуття: хоч мова незнайома і звичаї інші, але переживаєш душевний комфорт, Божу присутність, легкість молитви, взаємну приязнь оточення. Ось старший чоловік не розуміє англійської, але жестом вказує на руку з намальованим хрестом, всміхається, ділиться хлібом. Хто як вміє, каліченою російською або англійською пробує розказати про святого патріарха Шенуда, чиїм іменем названо храм, та про різні церковні нюанси. Молоді мами радо позують з новоохрещеними дітьми перед фотокамерою. Піднесена атмосфера наповнює душу, хоч багато чого з побаченого залишається загадковим. А виходиш за ворота - і смутнієш від колючих поглядів арабів, які переважно зайняті курінням невідь чого, сидячи під навісами крамниць та ресторанчиків.

Мітро оповідав, що в Хургаді 20% населення - копти, причому є як православні, так і католики. На відміну від коптів, жінки-мусульманки не працюють, їх повністю забезпечують чоловіки. Між іншим, хлопець без квартири і статку, відповідно до Корану, не може одружитись. Ймовірно, тому арабам вигідніше викрасти християнку і зробити своєю жінкою, ніж морочитись з релігійними правилами ісламу та ублажати родину нареченої-мусульманки. Так було ще 5 років тому, каже Мітро, а тепер в них інший президент, дівчину дозволено переводити в іслам тільки з її згоди. Втім права голосу копти таки не мають, інакше їх... Тут він показав характерний жест пострілу з автомату. Це реалії 21 століття.

За даними «Вікіпедії», коптів у світі налічується понад 9 млн осіб, до арабської навали у VII столітті становили основне населення Єгипту. Їхня мова збереглася лише у Церкві і нею ж написана богослужбова література. Більшість асимілювалась, перейшовши в іслам, бо так було простіше, легше і вигідніше жити, наприклад, менше платити податків. Нічого не нагадує з історії України? Однак в Єгипті для корінного населення влаштовано ще й нестерпні умови віросповідування. Мало хто з українців здогадується, що в сучасному світі християни найбільше зазнають жорстокого переслідування; згідно з статистикою, щороку приблизно 105 тисяч осіб вбивають через їхню приналежність до цієї релігії. Цифри зростають разом з розповсюдженням тероризму та ісламського фундаменталізму, через що питання, як зупинити насилля, торік виносилось на розгляд Європейського парламенту. Втім, яку силу мають християни в самій Європі, де вже забирають знак хреста з шкіл, університетів, медичних закладів, хоч ті засновані саме церквами. І відстоювання природних принципів життя, моралі, чистоти вважаються зазіханням на права геїв, розпусників, чаклунів. Храми порожніють, їх продають, нищать, зате росте число новобудованих мечетей, як і мігрантів з Азії й Африки. Слабенький голос протесту місцевих послідовників Христа одразу нещадно заглушують, мовляв, то вияв нетолерантності, консерватизму, націоналізму. Гадаєте, в Україні не станеться такого перевороту здорового глузду? Нещодавно, якраз після гей-параду в Києві, на плиті мосту через Сапалаївку в центрі Луцька на вулиці Винниченка хтось чорним виписав: «Натуралом соромно бути», тобто наша молодь собі затямила, що тепер ліпше належати до нетрадиційної сексуальної меншини. Не важко спостерегти тенденцію: як і в Європі колись, так в Україні зараз огульно критикують і представників духовенства, і християнські цінності, зокрема, непорушність шлюбу, неприпустимість контрацепції, право дитини народитись, а не бути абортованим. А ще християни не повинні лаятись, заздрити, матюкатись, красти, брехати, вбивати, не затримувати заробітної плати і так далі - кому таке подобається і хто того суворо дотримується? Українські християни поволі здають позиції, як кажуть, без бою. На такому пасивному тлі копти, яких завоювали араби в далекому 639 році, виглядають справжніми безстрашними героями віри, готовими на смерть за Христа щодня. Коли ж то ми навчимось цінувати даровану нам свободу і дякувати за неї Богу?!

Ольга ХАРІВ