Молитовні намірення Апостольства Молитви на жовтень 2013 р. Б.

З благословення Святішого Отця

Загальний: Щоб ті, кого тягар життя пригнічує настільки, що вони прагнуть з ним покінчити, змогли відчути близькість Божої любові.

Існує думка, що людина, яка хоче вкоротити свій вік, просто є слабкою, нездатною подолати проблеми, нездатна боротися з життєвими негараздами, сприймати поразки, нещастя тощо.

Кілька років тому в Німеччині, в пік економічної кризи, покінчив життям, кинувшись під потяг, відомий мільйонер, власник фармацевтичної компанії, тому що почав банкрутувати. Виникає питання: чому? Адже саме банкрутство не загрожувало його життю. Щось інше стало причиною. Ймовірно те, що він не міг змиритися з тим, що його чекає в майбутньому, адже він не звик задовольнятися мізерним.

Його життєва позиція була саме такою, тому що християнські принципи були для нього чужими. Дійсно є важко вистояти у проблемах, якщо надіятися тільки на свої сили. Давно був звичай освячувати майбутнє молитовними закликами, які дуже часто зустрічаються в листах апостолів: «Як Бог дасть», «Якщо Божа воля на те», «надіючись на Бога», «з Божого милосердя»… Це не означає, що Бог має переставити нам меблі в будинку.

Це означає, що, якщо моє християнське життя узгоджене з Божими заповідями від хрещення, то в ньому буде найменше помилок і думок про те, що хтось поробив, і найменше причин для розчарувань.

Це вже як формула у математиці… У Книзі пророка Єремії Бог серйозно попереджує нас з цього приводу: «Проклятий той муж, що надію кладе на людину, і робить раменом своїм слабу плоть, а від Господа серце його відступає! Благословенний той муж, що покладається на Господа, що Господь – то надія його! І він буде, як дерево те, над водою посаджене, що над потоком пускає коріння свої, і не боїться, як прийде спекота…» (Єр. 17, 5-8). Бог говорить у Писанні також про водойми, які не можуть тримати води.

Що це? Це надія на те, що в реальності не може нам допомогти. Можна навести величезний список таких водойм. Суть їх одна: ми обираємо щось чи когось, що буде задовольняти наші потреби. І в наші дні таких «водойм» стає дедалі більше. Людина вигадує все більше способів, як задовольнити свої потреби без Бога. Навіщо молитися про зцілення, якщо є лікарі та ліки? Навіщо просити мудрості в Бога, якщо ми маємо стільки знань та мудрості в цьому світі, що самі розберемося зі своїми проблемами?

Навіщо покладатися на Бога в питаннях матеріального забезпечення, якщо у світі є стільки можливостей заробити гроші? Так думають не тільки невіруючі, а й багато християн. А Бог хоче, щоб ми надіялися тільки на Нього. Він може діяти через людей і організації, Він може дати нам мудрість і силу через думки, через збіг обставин, Він хоче нас заохотити, щоб ми почали робити неможливе і щоб ми вміли подякували за дароване.

Місійний: Щоб відзначення Всесвітнього дня місій усвідомило всіх християн, що вони є не тільки одержувачами, а й провісниками Слова Божого.

«Місіонерська діяльність відновлює Церкву, оживляє віру і християнську ідентичність, а також пропонує свіжий ентузіазм і новий стимул. Віра посилюється тоді, коли її передають іншим! Саме в посвяті вселенській місії Церкви знайде своє натхнення і підтримку нова євангелізація християнських народів» (Іван Павло ІІ, енц. Redemptoris Missio, 2). Вселенська місія поєднує всіх, все і завжди.

Євангеліє не є ексклюзивною власністю тих, хто його прийняв, воно є даром, яким треба ділитися, радісною звісткою, яку треба передавати іншим. І цей дар-зобов’язання довірений не лише декотрим, але всім хрещеним, які є «родом вибраним… народом святим, народом Божим» (1 Пт. 2, 9), щоб вони могли звіщати Його величні діла.

День Місії є не просто окремою подією року, а цінною нагодою зупинитись і роздумати над тим, як ми відповідаємо на місійне покликання і який від цього результат. Ця відповідь є дуже важливою для життя Церкви.

Для цього кожна охрещена людина має бачити перед собою мету і способи, як поширити Добру Новину, як подарувати надію тим, хто її втратив, як примирити тих, хто ще недавно був друзями, тобто в остаточному підсумку – як змінити світ на краще, як зберегти людський рід, і як не перестати називатися дітьми Божими.

Місцевий: Щоб через молитву на Вервиці християни України більше довіряли опіці Пресвятої Богородиці – Матері України.

П’ятнадцять обітниць Матері Божої тим, хто молиться на Вервиці:

1. Кожен, хто вірно служитиме мені, відмовляючи Вервицю, одержить особливі ласки.
2. Обіцяю свій особливий захист і найбільші ласки всім, хто відмовлятиме Вервицю.
3. Вервиця стане потужною зброєю проти пекла; вона буде руйнувати зло, нищити гріх і перемагати єресі.
4. Вервиця сприятиме процвітанню доброчесності та добрих трудів; вона отримає для душ щедре Боже Милосердя, вона відвертатиме серця людей від любові до світу і його марнот, і піднесе їх до прагнення вічних цінностей. О, щоб тільки душі себе тим способом освячували!
5. Душа котра присвятить себе мені через молитву на Вервиці, не загине.
6. Хто побожно відмовлятиме Вервицю, заглиблюючись в розважання її святих Таїнств, того не подолає нещастя. Бог у своєму правосудді того не каратиме; він не загине несподіваною смертю; якщо він буде справедливим, то залишиться в Божій ласці і стане достойним вічного життя.
7. Кожен, хто матиме правдиву набожність до Вервиці, не помре без святих Тайн Церкви.
8. Ті, що вірно відмовлятимуть Вервицю, будуть мати Боже світло і щедрі Божі ласки протягом життя і в час смерті, а в хвилину смерті матимуть свою частку в заслугах святих у раю.
9. Я звільнятиму з чистилища тих, що з набожністю ставилися до Вервиці.
10. Вірні діти Вервиці заслужать на високий ступінь слави в небі.
11. Відмовляючи Вервицю, ви одержите все, про що мене просите.
12. Кожному, хто поширює молитву на Святій Вервиці, я допомагатиму в їхніх потребах.
13. Мій Божественний Син запевнив мене, що кожен, хто пропагує молитву на Вервиці, матиме заступниками цілий Небесний Двір впродовж свого життя та в годину смерті.
14. Всі ті, що відмовляють Вервицю, є моїми синами й братами мого єдиного Сина Ісуса Христа.
15. Любов до моєї Вервиці є важливим передвісником майбутньої долі людини.
16. Священномученик Григорій – єпископ і просвітитель Вірменії (13 жовтня).

Покровитель на жовтень: священномученик Григорій – єпископ Вірменії

Священномученик Григорій народився у 257 році. Він походив з роду парфянських царів Арсакидів. Батько святителя Григорія, Анакій, домагаючись вірменського престолу, вбив свого родича царя Курсара, за що весь рід царя Анакія був знищений.

Григорія врятував якийсь із родичів: він вивіз немовля з Вірменії до Кесарії Кападокійської і виховав у християнській вірі. Змужнівши, Григорій одружився, мав двох синів, але незабаром овдовів. Синів Григорій виховав у благочесті. Один з них – Орфан згодом став священиком, а другий – Аростан прийняв чернецтво і віддалився в пустелю.

Тим часом імператор Діоклеціан поставив на царський престол Тіридата. Саме від нього святий Григорій терпів багато переслідувань і мук за сповідування християнства.

У той час, коли святий Григорій терпів муки, благочестива жінка живила його хлібом, таємно опускаючи їжу в рів. Ангел сходив до мученика, підбадьорював його і зміцнював дух. Так минуло 14 років. За цей час цар Тіридат здійснив ще один злочин: він замучив святу діву Рипсиму – ігуменю і всіх монахинь місцевого монастиря.

Після таких подій Божий гнів покарав царя Тіридата, а також тих воїнів, що брали участь у катуванні святих дів. Одержимі бісами, вони уподібнилися диким вепрам, носилися по лісах, розривали на собі одяг і гризли власне тіло.

Через деякий час сестрі Тіридата було сповіщено у сні: “Якщо не звільнять святого Григорія, цар Тіридат не буде вилікуваний”. Тоді царські слуги пішли до в’язниці і вивели святого мученика, оброслого, почорнілого і дуже висохлого. Але, як і раніше, він був твердий духом.

Святий наказав зібрати останки закатованих дів; їх з честю поховали, а на місці поховання побудували церкву. У цю церкву святий Григорій привів біснуватого царя і велів йому молитися до святих мучениць. Тіридат зцілився, покаявшись у своїх злочинах проти Бога, і прийняв з усім своїм домом святе Хрещення.

Наслідуючи приклад царя, хрестився і весь вірменський народ. У 305 році святитель Григорій попрямував до Кесарії Кападокійської і там був висвячений на єпископа Вірменії. За свою апостольську працю він отримав ім’я Просвітителя Вірменії.

Святитель Григорій навернув до Христа також багатьох людей із сусідніх країн: Персії та Ассирії. Зорганізувавши Вірменську Церкву, святитель Григорій поставив на єпископське служіння свого сина – Аростана-пустельника, а сам віддалився в пустелю. Святитель Аростан в 325 році був учасником I Вселенського Собору, який засудив єресь Арія. Святитель Григорій, віддалившись в пустелю, переставився в 335 році.

www.misionar.info