Молитовні наміри Апостольства Молитви на березень

Загальний: Щоб у всіх культурах поважали права і гідність жінки

Кожна жінка на землі хоче бути щасливою й досягти чогось у житті. Апостольське повчання Івана Павла ІІ «Покликання і гідність жінки» показує світу чоловіків особливу роль жінки. З Божого задуму материнство і призначення жінок було введене в порядок Союзу, який Бог уклав з людиною в Ісусі Христі.

І відтоді щоразу, скільки разів материнство жінки повторюється в людській історії на землі, залишається воно вже назавжди щодо союзу, що його Бог встановив з людським родом за посередництвом материнства Богородиці. Материнство жінки, з погляду історії буття кожної людини, є першим порогом, подолання якого зумовлює також «виявлення синів Божих» (див. Рим. 8, 19).

«Журба жінці, коли вона народжує, бо година її вибила; а вродить дитятко, -- з радощів, що людина на світ народилася, вже й памяті про болі нема!» (Ів. 16, 21). Христові слова стосуються насамперед «болів родження», які становлять частину спадщини первородного гріха. Одночасно ж вказують на зв'язок материнства жінки з пасхальним Таїнством.

Бо в цьому таїнстві міститься також страждання Матері під Хрестом, Матері, яка через віру бере участь у вражаючому таїнстві «самовинищення» власного Сина. «Це, можливо, найглибша в людській історії "кеноза" віри» (Апостольський лист Івана Павла ІІ «Про гідність і покликання жінки», 40).

Думаючи про ту Матір, якій «меч прошиє душу» (див. Лк. 2, 35), бачимо усіх знедолених жінок у світі, що страждають фізично, чи морально. Причина страждання полягає у властивій жінці вразливості, хоч часто вона витриваліша під час страждання від чоловіка.

Важко назвати всі ці страждання на ймення: можна згадати про материнську журбу про дітей, зокрема, коли захворіють або зійдуть на злі дороги; смерть найближчих осіб; самотність матерів, яких забули дорослі діти, або вдів; страждання жінок, що самотньо ведуть боротьбу за існування; жінок, скривджених або використаних.

Є, нарешті, також страждання совісті з причини гріха, який вразив людську гідність жінки або матері; рани сумління, що легко не гояться. І з тими стражданнями треба стати під Христовий Хрест.

Жінка, яка родить, зазнає болю, але тут же переживає і радість - «бо людина на світ народилася». І ця радість пов'язана з пасхальним таїнством, тобто це та радість, що буде сповіщена апостолам у день Воскресіння Христового: «Оце й ви нині в журбі» (ці слова були промовлені перед Розп'яттям);

«Але я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере» (Ів. 16, 22-23).

Через призму апостольського повчання розуміємо, як у часи Христа ставилися до жінок і як змінилося ставлення до них протягом віків завдяки поширенню християнства. Христос показав світові, що кожна жінка має гідність і має право на людське співчуття. Всі проблеми, життєві страждання жінка у змозі пережити.

І залишитися жінкою, якщо може фізично опертися на сильне плече чоловіка, брата чи батька і якщо держава гарантує дотримання її прав. Такі основні складові зводять «будинок комфортного життя», в якому може спокійно і щасливою почуватися кожна жінка.

Місійний: Щоб молоді люди відповідали на поклик Господа присвятити своє життя проголошенню Євангелія

Життєвий вибір і покликання - важливий крок кожної людини Про свої особисті переживання на дорозі служіння Богові розповідає Папа Франциск. Святіший Отець вперше відчув покликання до священства у віці 17 років. Було 21 вересня, і Хорхе Берґольо, як і інші молоді люди, поспішав відзначити зі своїми друзями День студента.

Будучи хорошим, практикуючим католиком, він вирішив по дорозі заглянути в храм. Тут він зустрів священика, якого не знав раніше і який справив на нього велике враження. Майбутній Папа запитав його про можливість висповідатися. Пізніше він розповів, що ця сповідь не була схожа на інші - це була зустріч, яка зміцнила його віру і дозволила зрозуміти покликання. Залишивши сповідальню, Хорхе Берґольо не пішов на зустріч з друзями, а попрямував додому з твердим переконанням: він хотів і мав стати священиком.

«Зі мною трапилася дивна річ під час сповіді. Я не знаю, що це було таке, але це змінило моє життя», - поділився він і додав, що під час сповіді був дуже здивований і вражений: він зрозумів, що хтось його чекав. «Відтоді Бог для мене - це той, хто випереджає.

Ти Його шукаєш, але він знаходить тебе першим. Ти хочеш Його зустріти, але Він перший виходить тобі назустріч», - говорив Хорхе Берґольо, вже будучи архієпископом Буенос-Айреса.

Він підкреслив, що відповісти на покликання його підштовхнуло НЕ враження від цієї зустрічі, але милосердний спосіб, яким Бог його кликав, спосіб, який з роками перемінився на джерело натхнення для його служіння. Слова «милосердя» і «вибір» стали його єпископським, а пізніше папським девізом.

Перш ніж Хорхе вступив до семінарії, минуло чотири роки. Він продовжував працювати в хімічній лабораторії, не кажучи нікому про своє рішення. У цей час захоплювався також політикою і читав деякі місцеві комуністичні журнали, хоча ніколи не був комуністом.

Берґольо розповів, що в цей період навчився жити на самоті, а коли досяг 21-річного віку вирішив вступити до семінарії. «Чесно кажучи, я не мав ясної ідеї куди йти. Але в чому не мав сумнівів - то це в моєму покликанні», - ділився кардинал.

Ставши семінаристом в Буенос-Айресі, він вступив у Товариство Ісуса. Майбутній Папа зізнався, що був вражений перебуванням єзуїтів у «перших рядах» Церкви, якщо користуватися військовою термінологією, а також їх слухняністю, дисципліною і місіонерським характером ордена.

На початку він навіть намагався поїхати на місію до Японії, але не отримав дозволу через проблеми зі здоров'ям. «Тут є люди, які були б «звільнені» від мене, якби мені дозволили поїхати туди», - жартував колишній архієпископ Буенос-Айреса.

Ще до вступу в семінарію Хорхе вирішив розповісти про своє рішення батькові. «Я був упевнений, що батько зрозуміє мене краще. Його мати була дуже побожною і він успадкував від неї цю релігійність, тому він прийняв новину позитивно. Мати, навпаки, бачила в цьому втрату», - говорив майбутній Папа.

Хоча мама Хорхе також була релігійною, практикуючою католичкою, але думала, що рішення сина занадто поспішне, тому не підтримувала його. Вона не проводжала сина в семінарію і ніколи не відвідувала його там.

Вони зустрічалися, коли він сам приїжджав додому. Тільки під час священичого рукоположення вона опустилася на коліна і попросила благословення.

Одного разу мати майбутнього Папи сказала: «Будь ласка, не забувай, що двері будинку завжди відкриті і ніхто не буде проти, якщо ти вирішиш повернутися назад».

Хорхе Берґольо зазначав, що це стало для нього хорошим уроком, як треба ставитися до людей, які стоять перед обличчям прийняття важливого в їх житті рішення.

Через 60 років після тих подій, увагу мільйонів людей у світі звернено на людину, яка сьогодні займає Престол Святого Петра. Крім навчання, яким він ділиться, повчальним і дорогоцінним є також і його життєвий досвід.

Можливо, знайомство і спілкування з Папою з приводу його маленького свята, стане також зміцненням для тих, хто вибрав подібний шлях у житті чи збирається стати на нього.

Місцевий: Щоб в Україні була заборонена пропаганда алкоголю, а також за навернення хворих на алкоголізм

Спокусити людину алкоголем - найпростіший спосіб збити її зі шляху самовдосконалення і запустити процес деградації як окремої особистості, так і всього суспільства. Статистика каже, що від алкоголізму в Україні щороку помирає близько 40 тисяч людей.

У 25% випадків це алкогольне отруєння (передозування та алкогольні напої підпільного виготовлення). Ще чверть - це серцеві напади від непомірного споживання. А ще половина - інші захворювання, нещасні випадки, пов'язані з вживанням алкоголю.

Крім того, фіксують 25-30% випадків патології новонароджених, причиною яких є вживання алкоголю батьками. За статистикою МОЗ українські показники дитячого алкоголізму займають перше місце у світі: 40% дітей у віці від 14 до 18 років у нашій країні залежні від алкоголю. З кожним роком алкоголізм в Україні молодшає.

Якщо алкоголем починають зловживати раніше, і захворювання розвивається раніше. Це пояснюється тим, що слабоалкогольні напої в Україні зараз вважаються престижними і безпечними. А ще коли пропагують, наприклад, пиво, яке асоціюється із футболом - ніби це модно...

В книзі «Автентичне щастя» Мартін Селігман описує ввесь механізм узалежнення людини. Згідно з думкою автора, все починається від бажання відчути приємність.

Якщо ми будемо зосереджувати своє життя на пошуку приємності, на нас чекатиме величезна кількість пасток. Перша - звикання - полягає в тому, що коли ми часто віддаємось тій самій приємності, вона перестає бути приємною.

Це стосується будь-чого. Наприклад, якщо перша кулька морозива ідеально смакує, то наступна - вже дещо менше, а після двадцятої може й знудити. Звикання стає причиною того, що особа, залежна від якоїсь приємності, починає шукати щораз більших вражень. Таке, зокрема, можна спостерігати в осіб, залежних від порнографії.

Вони прагнуть переглядати найновіші фільми, фотографії, а згодом починають шукати якихось специфічних сексуальних пригод.

Другою пасткою є покладання відчуття втіхи в основу свого життя. Але чимало з таких «втіх» мають негативні наслідки. Людина потрапляє в пастку залежності тоді, коли кожну наступну дозу вживає не тому, що це приносить втіху, а для того, щоб ліквідувати дискомфорт, втамувати відчуття «голоду».

Стати залежним можна від будь-чого: від якогось напою, того чи іншого виду печива, стилю одягу, книг, музики... Селігман дає пораду щодо того, як розпізнати в себе прояви залежності. Для початку варто протягом кількох днів (тиждень) вести щоденник, в якому записуємо те, що ми робили впродовж дня і що нам приносило задоволення.

Згодом аналізуємо щоденник, передусім звертаючи увагу на ті пункти, які почали з'являтися щоденно (а може навіть кілька разів на день). Далі необхідно зробити великі перерви між тими ситуаціями, які приносили нам задоволення.

Якщо бажання відчути задоволення внаслідок цього зменшиться або навіть стане огидним, то в такому разі маємо справу із залежністю, а не із задоволенням. Наприклад, в списку моїх щоденних задоволень може бути ранкова кава.

Аналогічно з кавою можна провести багато паралелей у нашому житті, де важко буде відчитати, чи це приємність, чи залежність.

Позбутися будь-якої залежності , звички може кожна людина, якщо побачить у своєму житті ідеал, заради якого можна знехтувати всім.

Якщо залежна людина зрозуміє, що вона має для кого жити і кого любити, і відчує це почуття взаємно, то зцілення прийде само собою - органічно, без маніпуляцій. А загалом, взявши на озброєння, завжди потрібно пам'ятати, що справжня свобода не в тім, щоб не стримувати себе, а в тім, щоб володіти собою...

Покровитель преподобний Касіян

(День в календарі - 13 березня)

Преподобний Касіян Римлянин народився близько 350 року в Масилії (теперішній Марсель) у Західній Римській імперії. Звідси походить і його назва. Добре володів латинською і грецькою мовами, тож став міцною сполучною ланкою християн Заходу і Сходу.

В юності преподобний Касіян прибув до Палестини, де у Вифлеємському монастирі прийняв чернецтво й отримав перші настанови в подвижництві.

Але тут затримався ненадовго. Після дворічного подвигу він, спонукуваний до нових діянь духовної досконалості, відправився разом зі своїм другом аввою Германом в монастирі Єгипту. Висота життя єгипетських подвижників настільки полонила „мандрівників", що вони готові були назавжди залишитися серед них.

І лише обіцянка у Вифлеємі про повернення туди «по огляді єгипетських монастирів» спонукала їх залишити Єгипет. Втім, вони провели там у подвигах і бесідах сім років. У Вифлеємі, перебувши недовго, вирушили назад. Цього разу вони прожили в єгипетських межах близько трьох років.

У 400 р. друзі вирушають до Константинополя. Головною їх метою було побачити і почути знаменитого вчителя Церкви святителя Йоана Золотоустого, слава про якого лунала скрізь.

Той оцінив їхні духовні прагнення і преподобного Касіяна висвятив на диякона, а Германа - на пресвітера. Вони були відданими Йоану. Про це свідчить уже те, що, коли вороги святителя підняли на нього гоніння, преподобний Касіян і Герман були введені до складу делегації в Рим до Папи Інокентія з клопотанням про захист невинного вигнанця і страждальця.

Місія ця не увінчалася успіхом - св. Йоан був відправлений на заслання. Більше того, в опалу потрапили і його друзі.

Тому преподобний Касіян, відвідавши ще раз східних подвижників для закріплення в серці їх настанов, повернувся на батьківщину. Тут був поставлений у сан пресвітера і завершив свої земні дні в 435 році.

http://www.misionar.info