Молитовні наміри Апостольства Молитви на листопад

Загальний: Щоб священики, які переживають труднощі, одержали полегшу у своїх стражданнях, допомогу в сумнівах та утвердження у вірності.

Згідно з дослідженням «Словника біблійного богослов'я», ще у всіх стародавніх релігіях були служителі культу, охоронці священних переказів, провидці, - герольди божества.

В Ізраїлі, без огляду на соціальну еволюцію і догматичний розвиток, що панував упродовж віків, священство постійно здійснювало два основоположні служіння, дві форми посередництва - служіння культу й служіння слова.

Священиче служіння у старозавітніх народів, сусідніх із Ізраїлем, часто здійснював цар, для прикладу, в Месопотамії та Єгипті. Йому допомагало в цьому духовенство, яке було ієрархічно організоване, найчастіше спадково.

Це була, так би мовити, автентична каста. Чогось подібного не було в патріархів. Вони не мали ані храму, ані особливих священиків для служіння Богові Авраама, Ісаака і Якова. Патріярхи поставили жертовники в Ханаанській землі і приносили Богові жертви.

У них було родинне священство, притаманне більшості старозавітніх народів. Єдині священики, про яких згадується, - чужинці: Таким був цар-священик Салемський, Мелхиседек - «священик Бога Всевишнього» і жерці фараона.

За Святим Писанням, коліно Леві в той час ще зовсім не знало Богослужіння. Є відомим у християнському світі священство Арона.

Свята Тайна священства у сьогоднішньому вигляді, безперечно, має свій відповідний процес розвитку, вона формувалася відповідно до планів Господа, Божого Об'явлення. До зобов'язань священиків Старого Завіту входило здебільшого служіння Торі.

Духовне старозавітне надбання набуло своєрідної повноти значення лишень в Ісусі Христі, адже він виповнив його та перевершив... Загальний закон Одкровення в найбільшій мірі стосується священства. Божий Син чи Син Людський - єдиний священик, хоча сам Господь Себе таким ніколи не іменував, бо в Його тодішньому середовищі цей сан, маючи особливе призначення, належав до прерогативи Левітів.

Христове завдання було відмінне, більш широке і більш творче. Спаситель визначав свою місію, користуючись священичими термінами, таємничими й образними висловами, як наприклад, у притчах. Христос не говорив безпосередньо про своє Священство, одначе діяв як священик, думаючи при тому про новозавітній народ як про народ священичий.

Особисте Священство Господь у людському тілі започаткував принесенням жертви і служінням Слова. Наслідуючи науку Христа, апостоли представляли християнське життя як літургію, участь у священстві Єдиного Священика.

Праведне життя християн стає немовби священнодійством. Спаситель залучив свій народ до свого Священства. У Новому Завіті, як і в старозавітному часі, оте священство не може здійснюватися інакше, як через служителів, яких покликав на службу Бог.

І, між іншим, Христос закликав Дванадцятьох з метою довірити їм відповідальність за Божу Церкву, підготувавши неабияк до служіння Слова - апостоли пішли шляхом свого небесного Вчителя...

Яким має бути сучасний пастир-священик, щоб догодити своїй пастві?

Святий Йоан Золотоустий писав: «Священик має володіти великою мудрістю й розважливістю і мати безліч очей зусібіч, бо живе не для себе одного, а для багатьох людей»... А римський Понтифік Пій XII в енцикліці «Про священство» пише, що священик має відректися світової реальності і більше журитися тим, що є якраз Господнім... Христова Церква тому й установила закон целібату, щоб він міг цей ідеал швидше та краще осягнути, віддавшись повністю на службу Творцеві та пам'ятаючи, що він є Божим служителем і отцем душ.

За ним через цей закон целібату священний служитель у цілості не втрачає привілею батьківства, бо в дійсності його безмежно побільшує: хоч і не кличе потомства до цього туземного та проминаючого життя, зате породжує його до життя позаземного та вічного.

Підсумовуючою є думка Папи Франциска, що «обуржуазнювання серця паралізує душу» Люди розуміють, якщо священик відчуває себе батьком душ і поводиться відповідно, якщо він перебуває з ними, щоб знати і розділяти радість і труднощі повсякденного життя.

Люди відчувають, чи є він пастирем чи найманцем, якщо знову використовувати євангельський образ, чи є він батьком чи чиновником, посередником або маклером, який використовує Церкву замість того, щоб служити їй усім життям.

Також люди мають, не творити свій образ про нього, але намагатися зрозуміти, і допомогти у сумнівах чи стражданнях, допомогти повернути якщо є потреба, священику людську подобу. Тільки тісна співпраця у духовній і побутовій площині буде запорукою розвитку Церкви і спасіння людських душ.

Місійний: Щоб Церкви Латинської Америки як плід континентальної місії посилали місіонерів в інші помісні Церкви.

У різний спосіб Святий Дух готує, виховує і кличе відважні душі для посвяти справі місії. Один місіонер, після довгих років служіння в Індії, повернувшись на батьківщину, в Шотландію, виступав у соборі із закликом до місії.

Відгуків не було... Тоді він вигукнув: «Коли наша королева має потребу у добровольцях для війни, то відгукуються сотні молодих людей, а коли кличе сам Господь, то не йде ніхто! Хіба у Шотландії немає більше синів для проповіді Христа в Індії?» Ці слова зворушили людей. Багато піднялися із своїх місць з словами: «Я піду! Я піду!»...

Якщо Господь кличе нас бути місіонерами, то ми самі маємо спочатку пережити зустріч з ним у житті, в серці, щоб служіння було природним, органічним, не задля... Знати Христа не зі слів інших духовних осіб, наукових праць чи богословської літератури, хоч і це потрібне, але пережити особистий досвід зустрічі й спілкування з Богом.

Дипломи, звання й посади не допоможуть місіонеру без знання Бога й любові до людей. Місія - це не робота, не хобі. Це життя, до кінця віддане Богу й спасінню людей. Вставати, жити, прокидатися серед ночі з молитвою за навернення грішників.

Це бути ніби олівцем у руках Бога: ламатися, затуплюватися, але знову загострюватися й списуватися до кінця ради Христа...

Важливо пам'ятати, що місія не окреслюється тільки офіційним післаництвом Церкви, місія починається там, де ми є. Місія - це також бути уважним чоловіком, люблячим батьком, добрим сусідом, колегою по роботі.

Якщо нас не турбує душа сусіда, ми не відчуємо потреби душ на іншому континенті, значить зустріч, як така, з Христом у нас ще не відбулася. Наш святий обов'язок, відповідальність і великий привілей: нести людям Євангеліє Христа й показувати їм дорогу до Небесного Отця.

Місцевий: Щоб в Україні була подолана корупція та панувала справедливість.

Що стосується цього пороку то, наприклад, архієпископ Маніли констатує, що «ми живемо у світі, де корупція присутня в політиці та в суспільстві», і нічого дивного, що «навіть у Церкві є така спокуса». Україна також не осторонь цієї зваби.

Папа Франциск, говорячи про корупцію, зауважує: «Ми маємо визнати, що ці речі є і в Церкві, і не з учорашнього дня». Але він нагадав, що Церкву завжди очищали і очищають «Євангеліє, сміливість, відкритість і Дух Господній».

А далі Церква має ділитися цією чистотою із державою, з кожним її громадянином. Це є актом мужності «визнати, що хвороба є в серцях людей, в суспільстві та, на жаль, в Церкві», і що це не мужність авантюриста, «який хоче реалізувати амбіції», але довіра до Бога, «котра здобуває перемогу над злом і гріхом світу». Подібно як людина залежна від алкоголю чи від наркотиків: поки не визнає свою несвободу - не зцілиться...

Папа Франциск напевно буде мати опір з різних сторін, як мають це й чесні політики в нашій державі, але істина - дорожча. Стояти на сторожі правди і справедливості є обов'язком кожної християнської душі.

Але потрібно спочатку викорінити із свідомості пересічних громадян, що йдучи до якогось чиновника, потрібно «щось мати» чи «щось дати», а ці слуги суспільства мають навчитися забувати - «щось брати»...Та щоб були «вовки ситі і вівці цілі», мають бути відповідні зарплати, відповідний президент, відповідна держава: «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Покровитель на листопад - мученик Терентій

Цього місяця Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам'яті святих мучеників Терентія, Неоніли і їх семи дітей.

Блаженний Терентій християнином був благочестивим, він законним шлюбом поєднався із єдиновірною Неонілою і народив із нею семеро дітей: Савила, Фота, Теодула, Вила, Єракса, Нита і Євникію - і виховали їх у благочесті.

«Узяті були від нечестивих усі вкупі, батьки й діти і, поставлені перед беззаконним судищем, ясно Христа сповідали, ідолів же ганьбили, через що підвішені були і терзані без милосердя, також оцтом рани поливали їхні і вогнем підпалювали.

Святі ж молилися тихо й одне одного втішали. Не зневажив Бог моління їхнього, послав святих своїх ангелів, котрі від вуз їх звільнили і цільбу ранам їхнім подали. Злочестиві ж, бачачи святих, раптово від вуз звільнених і від ран зцілених, вельми жахнулися.

По тому звірам дані на з'їжу, але анітрохи зле не постраждали, звірі-бо, за Божим повелінням, лютість змінили на овечу покірливість. Тоді у конов із киплячою смолою були вкинені, відтак погас вогонь і конов охолов, і стала смола як вода холодна. Побачили злочестиві, що не беруться до них муки, і відсікли мечем їхні голови» (згідно з книгою «Життя святих»).

http://www.misionar.info