Молитовні наміри Апостольства молитви на квітень

Загальний: Щоб керівники підтримували захист існуючого миру й гарантували справедливий розподіл дарів і ресурсів

Земля - багатюща комора природних ресурсів. Населення планети постійно зростає, але земля нас чудесно забезпечує всім необхідним - так Господь дбає про нас.

Хоча вистачило б кількох днів без сонця, щоб усе щезло із лиця землі... Це поштовх до думки, хто є Господарем землі й людських душ і як потрібно цінувати дари Бога? Дослідники, вчені передбачають, що може настати час, коли ця комора вичерпається...

Це буде пов'язано насамперед із способом життя розвинених країн, де продукують багато відходів, де марнотратна цивілізація витрачає свої фінансові ресурси зі шаленою швидкістю. Вчені підрахували, що протягом життя тільки один американець використовує, опосередковано, близько 1600 тонн сировини, вилученої з надр Землі, а у середньостатистичного індійця цей показник у 50 разів менший.

Це показник про щось говорить...Папа Венедикт ХVI наголошував свого часу, що «людство, яке роздирають суперечності та егоїстичні конфлікти, врятує помірне життя і справедливий розподіл багатств».

Тільки ведучи помірне життя і докладаючи зусиль для справедливого розподілу багатств, зможемо встановити правильний хід розвитку людства - «комора» буде завжди повна...А генеральний секретар ООН Гі Мун у своїй промові з нагоди Всесвітнього дня народонаселення зауважував:

«У нас є їжа для всіх, і все ж мільярд людей страждає від голоду. Звідки цей парадокс? Як нагодувати людей? Цю проблему ще у 50-их роках минулого століття намагався вирішити Нобелівський лауреат премії миру за боротьбу із голодом Норман Борлауг за допомогою так званої «зеленої революції».

За скромними підрахунками вчених, його відкриття в галузі агрономії врятували життя понад 1 млрд. людей у всьому світі. Геніальні знахідки вченого в галузі застосування добрив і пестицидів дозволили за лічені роки перетворити Мексику з голодної країни на експортера сільськогосподарської продукції...

У Індії, наприклад, до того часу вирощували 9 млн. тон пшениці, а через три роки, завдяки Норману - 18 млн.! Згодом і це почало зазнавати критики. На думку відомого еколога Пауля Готтліха, «Зелена революція» завдала і продовжує завдавати величезної шкоди в тих країнах, де застосовуються відповідні технології.

В основі методів Борлауга лежали токсичні індустріальні методи ведення сільського господарства. Безліч робітників страждають від токсичних пестицидів і добрив, багато земель перетворилися на мертві пустелі. Виступаючи з лекцією на церемонії вручення Борлаугу Нобелівської премії миру в 1970 році, він сказав:

«Зелена революція була тимчасовим успіхом у боротьбі проти голоду і поневірянь, вона лише дала людям перепочинок».

Як бачимо, з якого боку ми б не підходили до вирішення насущних проблем, на землі нам не вдасться створити «Утопії». Наші предки давно втратили рай, а нам доводиться в «тяжкім труді живитися із землі по всі дні життя нашого.

Терня і будяки земля нам часто родить, в поті лиця ми здобуваємо хліб і чекаємо, коли вернемося у землю, з якої нас було взято» (пор. Бт. 3. 17 - 19). Потрібно завжди і зважувати думку вчених людей, які пропонують стратегічний, науковий підхід, і, пам'ятаючи про нашу людськість і про наші схильності, дбати насамперед про моральне, помірковане життя.

Якщо ми зрозуміємо, що не потрібно вже сьогодні збирати завтрашні запаси «манни», якщо ми перестанемо мріяти добувати воду на Марсі тоді, коли в Африці тисячі дітей помирають без води, це буде ознакою, що ми навчилися «порати землю», що ми є добрими керівниками і добрими людьми й Господь нас благословить життям...

Місійний: Щоб воскреслий Господь наповнив серця людей, які переживають хворобу і біль, надією на покращення свого стану

Обійняти. Ми всі потребуємо того, щоб навчитися обіймати тих, хто в потребі, як це робив святий Франциск Асизький. Що інше залишається, якщо ніякі ліки вже не допомагають... Львівський співак Святослав Вакарчук навіть написав пісню «Обійми мене».

Значить, є потреба в таких жестах... Папа Франциск каже: «всі мусимо дивитися на інших очима любові Христа, вчитися обіймати потребуючого, щоб висловити близькість, прихильність, любов. Але лише обійняти - недостатньо.

Протягнемо руку тому, хто в труднощах, тому, хто впав у темряву, наприклад, алкогольної чи наркотичної залежності, можливо, сам не знаючи як, і скажемо йому: ти можеш встати, ти можеш піднятися; це важко, але можливо, якщо ти цього захочеш.

Ти знайдеш простягнуту руку тих, хто хоче тобі допомогти, але ніхто не може здійснити сходження замість тебе. Ви ніколи не наодинці! З вами Церква й багато людей. Дивіться з довірою перед собою, перед вами лежить довгий і важкий шлях, але дивіться вперед, там є «тверде майбутнє, яке живе в іншій перспективі, ніж та, яку дають ілюзорні пропозиції ідолів світу, але воно дає новий порив і нові сили для повсякденного життя» (Енцикліка Lumen fidei, 57).

Всім хочу повторити: не давайте красти у вас надію! Але мені б хотілося також сказати: не будемо красти надію для інших, натомість ми всі маємо стати носіями надії! У Євангелії читаємо притчу про доброго самарянина, в якій ідеться про чоловіка, на якого напали розбійники і залишили його помирати при дорозі.

Люди проходять, дивляться і не зупиняються, байдуже продовжуючи шлях: це не їх справа! І тільки самарянин, чужа людина, бачить, зупиняється, піднімає його, простягає йому руку і піклується про нього (пор. Лк. 10, 29 - 35). За словами Папи, притча про доброго самарянина стає дійсністю.

Тут немає байдужості, але є увага, немає користолюбства, але є любов. «Так, як ви зробили одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили» (Мт. 25 , 40), - говорить нам Ісус. Дослухаймось до слів Спасителя, даруймо надію і наповнюймо серця любов'ю до людей, які страждають через хвороби.

Місцевий: Щоб вірні України сміливо наверталися до правдивої віри, яку проповідує Христова Церква, рішуче відрікаючись від забобонів, магічних та псевдорелігійних вірувань і практик

Можемо спостерігати, як сьогоднішній пересічний християнин уподібнився до вчорашнього поганина, оберігаючи «прадідівське» передання. Забобони і прикмети зустрічаємо на кожному кроці. Часто ці забобони увіткані в барвисту тканину народних традицій, які супроводжують людину від народження аж до похорону.

Що це: нешкідливе проведення часу, просте лоскотання нервів, народна традиція чи питання життя і смерті? Святе Письмо виразно нас попереджає: Увага! Смертельна небезпека! Про забобони й окультизм Бог однозначно говорить як про мерзоту (пор. Втор. 18, 9 - 14).

Людина в своєму серці прагне Бога, який тримає її за руку і веде по вірній дорозі. Людина в душі усвідомлює, що вона є лише маленькою піщинкою в світовому океані і її пізнання відкривають їй зовсім небагато вічного горизонту.

Вона усвідомлює, що є сили, які стоять набагато вище за неї. Людину тягне до цієї сили, вона намагається встановити з нею контакт і заглянути в її плани, мати на неї вплив, а якщо це не вийде, то хоч би домогтися прихильності цієї сили.

Це і стало джерелом цілої «релігії» забобонів. Забобон виник із відчуття відкинутості від Бога. Людина створила свою релігію, в якій вона спробувала заглянути за лаштунки божественного, побачити у навколишньому світі якусь логіку в діях потойбічних сил і своєю поведінкою впливати на результат взаємодії.

Забобонна людина живе в постійному очікуванні або чогось поганого, або ж доброго. Її не покидає відчуття, що за її життям ведеться постійне спостереження, що над нею тяжіє чиясь сильна і не дуже добра рука.

Ось наші найпоширеніші забобони:

Якщо чорний кіт перебіжить дорогу - це на нещастя.

Через поріг не прощаються і не вітаються, аби не посваритися.

Не можна зашивати одяг на людині, інакше зашиєш її розум.

Віддавати гроші ввечері недобре, не будуть гроші водитися.

Коли йдеш робити щось важливе, клади п'ятак під п'яту - допомагає...

Забобони не є просто невинною забавою, вони несуть в собі небезпеку для людини. У чому ця небезпека полягає?

По-перше, забобони відволікають людину від живої віри в Бога. Люди деколи не знають, в що вірити, душа бажає вірити - хай вірить.

А що або хто стоїть за цими забобонами - неважливо. Розмовляти з такими людьми дуже важко. Забобон - це як щеплення проти справжньої, істинної віри.

По-друге, чим більше забобонна людина, тим менше чутлива вона до Божого проводу в своєму житті.

Якщо їй вранці чорний кіт перебіг дорогу, цілий день перебуватиме в страсі перед чимось поганим і не помітить, що Бог по-особливому хоче обдарувати її цього дня. Забобонна людина закрита для Божого проводу. Зовнішні прикмети займають в її житті таку велику роль, що Богові там вже робити нічого.

По-третє, забобони є першим кроком до окультизму. Забобонна людина вірить в якісь незрозумілі сили і явища в своєму житті.

Їй раптом пропонується можливість заглянути за лаштунки всього цього, і проста цікавість уводить її в залежність від окультних практик, за якими стоять демонічні сили.

Цей перехід, звичайно, не різкий і здійснюється не завжди в один день, але це і є тактикою сатани - поступове опанування людиною. Тому не можна розглядати забобон як щось пусте і нешкідливе, сатана користується ними, аби затягнути людей під свою владу.

Нейтральної території тут немає. Лише Бог один бажає нам тільки правдивого добра. Він хоче дарувати нам Свою допомогу, як сказав апостол Павло: «Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, покликаним за його постановою, усе співдіє на добро» (Рим. 8, 28). Чи маємо замість цього вірити в якісь сумнівні передбачення?

Невже насправді хочемо поставити наше життя в залежність від якихось прикмет і забобонної практики? Немає жодного сумніву, що найкраще наше рішення полягає в тім, щоб свідомо, щиро довіритись Божому проводу й захисту і не звертатися ні до яких передбачень, не «зливати віск», не «викачувати яйця», не стукати до різних «захистів» чи прикмет, за які нам рано чи пізно доведеться дорого заплатити...

Покровителі на квітень: Мученики Хризант і Дарія

Вони померли в III-IV ст. і були поховані на кладовищі на Віа Соларіа Нуова. Могила була зруйнована готами (у 537-538 рр.) , негайно ж відновлена, а згодом повторно зруйнована Адріаном I (772 - 795 рр.).

У VII ст. маємо згадку про одну церкву, споруджену на їх честь. Григорій Турський (помер в 594 р.) повідомляє про багаточисельних паломників до їх могили. Взагалі, моління до обох мучеників було дуже поширене. Їх мощі потрапили 844 р. в бенедиктинский монастир Prum (Ейфель), а звідти в Мюнстерейфель (на південний захід від Бонна).

Зображають їх з сокирою, факелами і ямою, наповненою тванню (згідно з легендою, після різних тортур, були живими закопані в піщаній ямі на Віа Саларія в Римі). Немов лицарі, тримають списи з вимпелами і пальмові вітки.

Є покровителями суддів.

http://www.misionar.in.ua