Мощі Святого Шарбеля у Луцьому Василіянському монастирі

З 27 січня по 10 лютого у храмі Святого Василія Великого перебуватимуть мощі Святого Шарбеля. Щодня вранці і ввечері після Літургії (о 8.00 і о 18.00 год) відбуваються молебні до цього Святого. Всі бажаючі можуть прийти і приклонитися до мощей, просячи в Святого Шарбеля у молитві про заступництво.

Святий Шарбель (при народженні Юсеф Махлуф 1828 - 1898) - арабський католицький святий та чудотворець з Лівану, мароніт. 9 жовтня 1977 року священомонаха-мароніта Шарбеля зачислено до лику Святих. Під час канонізації цього ліванського духовного подвижника Папа Римський Павло VI назвав його одним із найбільших святих XX століття.

Етимологія імені

Чернече ім'я, яке прийняв Юсеф Махлуф - Шарбель (Сарбелій) - було взято ним на честь антіохійського мученика II ст. і складається з коренів зі значенням «цар» і «Бог».

Біографія

Юсеф Махлуф - майбутній святий Шарбель народився в 1828 р. в селі Бекаа-Кафра, що на півночі Лівану високо в горах. Він був четвертою дитиною в сім'ї простих селян Антуана і Бригітти Маклуфів. Ця сім'я була дуже побожною, працелюбною і аскетичною. Тому, мабуть, і жили трохи заможніше, ніж їхні сусіди. В домі Маклуфів особливо шанували Діву Марію. Усією сім'єю вони ходили на Службу Божу до місцевої церкви, суворо зберігали дні посту, обов'язково дотримувалися християнських свят.

Дитинство

Юзеф уже з дитинства був несхожим на своїх братів і ровесників. Печать благоговіння перед Богом завжди була на його благородному обличчі, а мовчазність - притаманною йому рисою. Юзеф ніколи не брав участі в галасливих хлопчачих забавах та часто не по-дитячому молився Богові.

Прихід у монастир

Юзеф віддалився від ровесників, від сім'ї, готуючись до найважливішого кроку в своєму житті. І, врешті, настав той час, коли він полишив усе - вітчима, матір, братів і дівчину, яка вважала себе його нареченою. Рішуче пішов із дому, навіть не попрощався із матір'ю. Розумів, що прощання буде тяжким. У той час в Юзефа Маклуфа не було нічого, окрім гарячого, всепоглинаючого бажання служити Господу. Не було в нього навіть пісного коржа, не було провідника, який знав би цю дику місцевість. Дорогою їв коріння рослин, лісові ягоди, дикий мед. У який спосіб Юзеф мав намір відшукати монастир Мейфукської Богородиці, про який чув ще в Бекаа-Кафра. Він вірив: якщо Бог захоче, то обов'язково вкаже йому вірний шлях. Одного дня, на світанку, з вершини гори Юзеф нарешті побачив у долині, серед фруктових дерев, червоні дахи з черепиці зі шпилястими баштами і хрестами, і душа юнака сповнилася благоговіння. У монастирі Юзеф звернув увагу на виноградну лозу, що вперто тягнулася вгору і аж на даху розпустила листя. «Ось так і я, - подумав Юзеф, - буду вперто видиратися на самісіньку вершину монашого покликання». У ті часи, як і зараз, у Лівані налічувалося приблизно сімдесят маронітських монастирів, довкола яких було зосереджене усе релігійне і культурне життя нації. Тут вивчали не лише богослов'я, але й необхідні ремесла, впроваджували найновіші технології обробки важкої, своєрідної ліванської землі. Словом, у народі монахів вважали справжніми просвітителями, яких Сам Господь прислав до людей. Два роки суворого послуху у відомих Мейфукському й Аннайському монастирях справді були двома героїчними роками. Селянський гарт і непорушна віра в Господа допомагали юному Шарбелю витримувати нелюдське напруження: по п'ять-сім разів на день брати участь у Богослужіннях, вставати опівночі до Всеношної, вдень пасти на гірських схилах худобу, працювати, поки не стемніє, на виноградниках, де він не дозволяв собі з'їсти навіть гроно винограду. Він виконував столярні роботи, вичиняв шкіри, носив із гірських схилів величезне каміння і шліфував його.

Смерть пустельника

16 грудня 1898 року під час відправи Божественної Літургії о.Шарбелю стало погано. Параліч розбив його святе тіло. Іще 8 днів о.Шарбель знаходився при свідомості, а в Надвечір'я Різдва 1898 року преподобний Шарбель закінчив свій земний шлях.

Джерело