Наміри Апостольства молитви на листопад

Загальний: Щоб особи, які страждають від самотності, пізнали близькість Бога й підтримку ближніх.

Ніщо не завдає людині стільки страждань, як самотність.

Можна почуватися самотнім навіть серед людей, маючи багато грошей, владу, маєтки, будучи в шлюбі тощо.

Інколи ми свідомо усамітнюємося, а деколи до цього призводять зовнішні обставини, як, наприклад, війна, яка забирає дорогу людину і надію...Із самотністю довелося зіткнутись й апостолові Павлу, коли він писав Друге послання до свого друга Тимотея.

Силою обставин вже немічний на той час Павло опинився у в'язниці і, переживаючи самотність, благав Тимотея провідати його. За допомогою Святого Писання і повчань теолога Ріка Уоррена спробуємо допомогти тим, хто теж страждає на цей стан душі.

Є чотири причини самотності: зміни в житті, віддалення, протистояння і неприйняття.

Коли ж Павло дожив до старості і знав, що йому залишились лічені дні, він був самотнім, у в'язниці. Страждаючи, Павло пише Тимотею:

«Старайся прийти до мене якнайскоріше» (4:9). Він пише, що ніхто, крім Луки, його не провідує, адже всі його друзі залишились в іншій країні. Через це Павло, будучи дуже комунікабельною людиною, страждає від самотності віддалення.

Маючи сьогодні мобільний зв'язок, нам важко це зрозуміти... Далі Павло каже: «Олександр-коваль накоїв мені силу лиха» (4:14). Іншими словами: «Мало того, що я старий і доживаю свою дні у в'язниці, то ще й комусь заважаюжити».

Яке лихо накоїв Олександр Павлові, ми не знаємо. Може, він знеславив Павлове ім'я чи заплямував його репутацію. А може, він підбурював інших проти нього. Ми стикаємося з самотністю протистояння дуже рано.

Найжорстокіші слова може почути дитина вже на дитячому майданчику, коли почує від друзів: «Ми більше з тобою не дружимо»...Четверта причина самотності є найсерйознішою, бо завдає найбільше болю.

Вона полягає в неприйнятті, через яке ми відчуваємо себе зрадженим чи покинутою, саме тоді, коли потребуємо підтримки. Павло теж почував себе так, ніби всі покинули його напризволяще.

Про це він зізнається на суді перед Нероном: «При першій моїй обороні нікого не було при мені, всі мене покинули!» (4:16). Його слова означали: «Коли я попав у біду, всі покинули мене.

І на судініхто не прийшов заступитися за мене». І те, що ніхто не заступився за нього на суді, завдавало йому найбільше болю. Людині важко змиритися з тим, що її, як особу, відкидають. Саме тому розлучення є таким болісним, а Бог ненавидить подружню зраду.

Зрада калічить чужі життя і примушує людину пройти через дуже болісний досвід. Бог говорить, що кожна людина має потребу бути прийнятою, і коли цією потребою нехтують, то це великий гріх.

Що радить Святе Писання для того, щоб подолати самотність? Щоб пережити важкі часи, Павло зробив чотири кроки, актуальні до сьогодні: навчився заповнювати час, зменшувати втрати, розпізнати і співчувати.

Першим способом для подолання самотності є спротив спокусі бездіяльності. Часто самотні люди занедбують себе. Вони не харчуються нормально, не слідкують за собою і нехтують власними потребами. Але Павло сказав:

«Принесіть моє пальто і книги - я зігріюся і буду займатися творчістю» (пор. 4:13). Таке рішення далося Павлові непросто, адже це означало змиритися з тим, що замість того, щоб іти і проповідувати, він сидітиме у в'язниці.

Проте ми самі знаємо, яку користь це дало. Якби Павло ходив і проповідував, то ми б ніколи не отримали більшої частини Нового Завіту.

Другий спосіб подолання самотності - це зменшити втрати. Хоча Павло мав багато часу у своєму розпорядженні, він не мав часу на образи. Він знав, що почуття образи робить людину ще самотнішою.

Воно робить нас уїдливими, вічно невдоволеними, і тому відлякує людей. Павло хотів досягнути протилежного результату, тому замість того, щоб ображатися, він "вбив" свій час і зменшив втрати.

Наступним кроком для подолання самотності є розпізнавання Божої присутності. Павло сказав: «Проте, Господь став при мені й підкріпив мене, щоб проповідь здійснилася через мене та щоб усі погани її чули, а я визволився з левиної пащі» (4:17). Бог завжди поруч з нами, коли нам самотньо.

Він сам про це сказав: «Не полишу вас сиротами; я прийду до вас» (Йо. 14:18); «Я тебе не зоставлю, я тебе не покину» (Єв. 13:5). Бог всюдисущий. Він постійно біля нас, і ми можемо розмовляти з Ним без упину.

Тому молитва є фантастичним засобом від самотності. Поки ми молимося, відчуття самотності нам не загрожує. Так молився до Бога Давид: «Боже, я такий самотній! Цар Саул переслідує мене, і я зовсім один у печері.

Але я повертаю свої думки до Тебе. Чи ж є місце, де Тебе немає? Коли я піду на небо, Ти там. Від Тебе нікуди не дінешся» (пор. Пс. 139:7-8). Давид розумів, що самотність є передвісником тісного спілкування з Богом.

Тож не нарікаймо і не піддаваймося спокусі скласти руки. Зосередьмося на спілкуванні з Богом. Зробімо так, щоб наше усамітнення працювало на нас. Четвертий спосіб подолати самотність - це чутливість до потреб інших людей.

Замість того, щоб зациклюватися на собі, подумаймо про інших. Почнімо допомагати самотнім людям, як це робив Павло.

Адже самовіддане служіння іншим було головною метою його життя. Як він сам сказав: «Проте, Господь став при мені й підкріпив мене, щоб проповідь здійснилася через мене та щоб усі погани її чули, а я визволився з левиної пащі» (ІІ Тим 4:17).

Павло був самотнім наприкінці свого життя, проте він ніколи не забував, що він прийшов на цей світ, щоб допомагати іншим.

Чим може зарадити Бог у нашій самотності? Що пропонує Він для того, щоб заповнити пустку? Найперше - своє розуміння. Син Божий знає, що означає бути самотнім, адже коли учні залишали Його в найважливіші моменти, коли Він молився в Гетсиманськім саду або коли по Нього прийшли солдати.

Коли ж Ісуса розіп'яли, то йому здавалося, що навіть Бог його покинув (Мр. 15:34). Ісус розуміє самотність. Він каже нам: «Я розумію, як ти себе почуваєш. Мені не все одно, і я хочу тобі допомогти».

Дозвольмо Йому допомогти нам побороти свою самотність через молитву і ділення любов'ю з самотніми людьми.

Місійний: Щоб молоді семінаристи, ченці й черниці мали мудрість і добре підготовлених наставників.

Святе Писання нам каже, що народ дивувався навчанню Христа, бо Його слова мали владу. Павло каже дуже добре: «Про це ми й говоримо не мовою, якої нас навчила людська мудрість» (1 Кор. 2:13).

Він проповідував не тому, що закінчив Латеранський або Григоріанський університет... Ні! Не завдяки людській мудрості! Але тому, що Його навчив Дух: Павло проповідував завдяки помазанню Духа, висловлюючи духовні речі духовними поняттями.

Людина, яка покладається на власні сили, не у змозі зрозуміти справи Божого Духа, - каже Папа Франциск.

Молоде покоління духовних осіб, яке навчається, і наставники, які провадять учнів, мають бути завжди відкриті на дію Святого Духа, вправлятися у чеснотах, підживлювати свою мудрість добрими світськими науками, іти в ногу з часом, допомагати тим, хто ще не пізнав Бога, тоді це буде конкретна відповідь на покликання і справжнє служіння, спрямоване на спасіння дітей Божих.

Місцевий: Щоб священики та інші духовні особи в Україні постійно поглиблювали свої знання і завдяки дії Святого Духа могли давати адекватну відповідь на виклики сучасного світу.

Відповідати на виклики сьогодення, бути правдивими пастирями, мати мислення Христа - це, на думку Папи Франциска, є істинною християнською ідентичністю. Християнська ідентичність, яка є ядром кожної охрещеної душі, означає не мати духа світу, його стилю мислення і судження.

Можна володіти п'ятьма дипломами з теології, але не мати Святого Духа. Можна бути великим теологом, але не бути християнином, не маючи Божого Духа. Владу й ідентичність дає Святий Дух, помазання Святим Духом.

Папа нагадує, що у біблійні часи люди не любили вчителів закону, проповідників, які розповідали про теологію, але робили це не від серця, не несли свободу.

Вони, на думку Папи, були не здатні допомагати народу знайти власну ідентичність, бо не були помазані Святим Духом.

Часто ми бачимо серед наших вірних простих бабусь, які заледве закінчили тільки початкову школу, але промовляють краще від теологів, тому що мають Христового Духа. Живучи у Царстві Божім, намагаймося бути щирими з Богом, з друзями, з собою, щоб дари Святого Духа були явними і щоб ми змогли зробити світ кращим, не загубленим, не фальшивим...

Покровитель: великомученик Артемій, 2 листопада

Артемій був воєначальником за часів імператора Константина Великого та його сина Констанція. За військові успіхи був удостоєний посади намісника Єгипту.

До правління Юліана Відступника викривав політику імператора в області відновлення язичництва.

Коли в Антіохії Юліан катував християнських єпископів, Артемій, що був у місті, виступив проти імператора, за що був підданий тортурам і арешту. Після тривалих мук, що мали на меті отримати від Артемія відречення від Христа і визнання язичницьких богів, був обезголовлений.

Після страти тіло Артемія забрала антіохійська диякониса Аріста і перевезла до Константинополя, де його поховали в храмі Івана Предтечі, що отримав потім другу назву в честь святого Артемія. Частка мощей святого Артемія у 1073 році була перевезена в Києво-Печерський монастир.

http://www.misionar.info