Пастирське послання на Великий піст Кир Йосафата Говери, екзарха Луцького

Очікуватимемо пророка Натана, чи покаємось самі?

 Впродовж кількох попередніх неділь, готуючись до Великого посту, ми роздумували над темою покаяння.  Для того, щоб нам облегшити усвідомлення цього важливого християнського засобу духовного вдосконалення, Святе Євангеліє наводить нам взірці-приклади як позитивні, так і негативні, щоб споглядаючи та роздумуючи, кожен міг зробити собі спасенні висновки.

Ось перед нами митар Закхей. Зустрівши Христа Господа, він переосмислює власне життя і сумління йому докоряє, він починає аналізувати свої вчинки і знаходить, що не все було бездоганним у його житті. Тож, робить собі тверду постанову: половину майна свого роздам убогим, а кривду вчетверо поверну.

Потім, гідним співчуття постає перед нами гордий фарисей, який у собі бачить тільки свої успіхи, натомість в інших зауважує їхні гріхи.

А яким зухвалим та самовпевненим ми вважаємо блудного сина, який розтринькав батьківський спадок, шукаючи задоволення своїх забаганок. Але чи спонукує нас до наслідування його рішуче: встану й піду до батька свого..., коли він починає розуміти свої помилки, опинившись в нужді та голоді.

Врешті, Господь пригадав нам Судний день для того, щоб кожний з нас міг ясно і виразно заздалегідь побачити, неначе у віртуальній реальності, правдивий результат свого життя: по якій стороні свого престолу Господь нас поставить: поправиці чи полівиці та з ким розділимо свою долю: з праведними чи засудженими. Не високі та красномовні слова провадять людину до вічного життя в царстві небеснім, але те, що ми робимо ближньому.

Сьогодні, коли український народ домігся ціною тривалого стояння на майданах, не зважаючи на репресії та побої сильних цього світу, додавши до жертви борців за волю і правду попередніх віків нашої історії свіжої крові, поставимо собі запитання: як не змарнувати вистражданої можливості побудувати суспільство справедливе та чесне, розвинуте економічно та духовно?

Будьмо певні, що без щирого покаяння та навернення нічого не вийде. Цей основоположний принцип духовного життя допоможе нашому суспільству вибрати вірний шлях.

Що означає покаятися?

Сьогодні роздумаємо лише над одним з елементів духовної терапії.

Покаятися - це, найперше, побачити власні гріхи, не оправдовувати своїх  ганебних учинків тим, що хтось нас спокусив, чи обставини були сильніші від нашої волі. Адже чинити гріх чи добро це є завжди добровільний вибір. Тому таким промовистим стає приклад митаря, який не підіймав своїх очей та не порівнював себе з іншими, шукаючи більш грішного від себе, бо ж тоді стає не так млосно від власних гріхів, але усвідомлював свою відповідальність за скоєне та удостоївся з уст Господа почути, що вийде з храму оправданим.

Покаятися не завжди є легко. Навіть удостоєний Божої ласки старозавітній цар Давид має з цим труднощі. Засліплений принадами Версафії, дружини одного зі своїх вірних воїнів, він не вдається до покаяння та покути з причини скоєного гріха. Натомість примножує свої гріхи, відправляючи чоловіка в перші бойові ряди для того, щоб той напевно поліг і вже не домагався справедливості та не турбував сумління володаря.

Та Господь, що вболіває над гріхами людськими бо «не хоче смерті грішника, тільки, щоб навернувся та жив»,  посилає закаменілому на серці Давидові пророка Натана. Свою місію пророк здійснив успішно. Він не називає царя грішником, не викриває його злочинів, але розповідає йому цілком чужу історію про двох сусідів: багатого та бідного. Багатий втішається усякими благами, а бідний має одну тільки овечку, яку він любить та плекає наче рідну дитину. Однак, багач приймаючи якогось гостя, шкодує зменшити власну отару, тож забирає в убогого увесь його скарб-єдину овечку.  Давид почувши, що таке твориться в його царстві, справедливо обурюється та в гніві хоче довідатися, хто цей негідний чоловік. На що пророк Натан відповідає: це ти. Така делікатна педагогіка Божого чоловіка допомагає Давидові пізнати свої прогрішення, не ховатися за стіною «ніхто не бачив, минеться», та розпочати процес правдивого покаяння й очищення серця.

Мабуть, кожен з нас хотів би, щоб Бог присилав нам такого Натана, який би вмів знайти підхід і до нашого серця, враховуючи наш характер, вдачу та рівень духовної зрілості, щоб нам безболісно було пізнати свої провини. На жаль, частіше нам витикають наші рідні чи близькі, сусіди чи й незнайомі, без жалю і милосердя, що ми повелися не так, словом чи вчинком когось образили. І тоді, замість визнання своїх гріхів, ми обурюємося «та як ти смів», вибираємо тактику наступу на того, хто виявляє наші прогрішення «ти сам у гріхах народився»...

Всемилостивий Господь не перестає з глибин віків взивати до серця кожного з нас

"Обмийтеся, станьте чистими; усуньте з-перед моїх очей нікчемні ваші вчинки; перестаньте чинити зло! Навчітеся добро чинити; шукайте правди, захищайте пригнобленого, обороняйте сироту, заступайтеся за вдову! Ходіть же й розсудимось, - говорить Господь. Коли б гріхи ваші були, як багряниця, вони стануть білими, як сніг; коли б, мов кармазин, були червоні, стануть, як вовна". (Іс.1,16-18)

Сьогодні, в неділю Прощення, є догідна нагода щиро звернутися до Бога, Лікаря і Зцілителя душ і тіл наших, та щиро визнати свої найпотаємніші гріхи; звернутися до своїх ближніх та промовити: простіть мені. Це не є якесь нове чи особливе навчання, це слова, які ми щодня проказуємо в молитві "Отче наш": прости нам провини наші, як і ми прощаємо нашим винуватцям.

Простіть всечесні отці, преподобні сестри, брати і сестри і мені грішному, чим згрішив я в цей день і по всі дні життя мого словом, ділом, думкою і всіма почуттями моїми, і нехай Господь Бог простить ласкою своєю гріхи ваші і помилує вас.

+ Йосафат

Екзарх Луцький

http://www.lutsk-ugcc.org.ua