Рік Божого милосердя ознаменований українськими штрихами

Нещодавно наша катехитка Ольга Харів побувала в Кракові в Санктуарії Божого Милосердя. Ось як вона ділиться своїми враженнями про цю подію у її житті.

Один із світових бестселерів, як не дивно, належить польській монахині — блаженній сестрі Фаустині Ковальській, яка померла у 33-літньому віці в 1938 році. Це просто її щоденник, в якому описано стосунки з Богом, одкровення й пророцтва (в тому числі про покарання Росії), духовну боротьбу та будні чернецтва. Написана книга ще перед ІІ Світовою війною, але масштабне значення отриманого з Неба послання християнський світ зрозумів набагато пізніше. У ХХІ сторіччі об’явлення про Боже милосердя та однойменна ікона із зображенням Ісуса Христа, як це побачила сестра Фаустина, набули такої популярності, що річний проміжок часу від 8 грудня 2015-го Папа Римський Франциск оголосив Ювілейним роком Божого милосердя.

Як вказував Спаситель блаженній монахині, свято має призначатись на другу неділю після Великодня. Цього року за григоріанським стилем воно припадало на 3 квітня. Щасливий збіг обставин дозволив побувати на центральному місці урочистості — у комплексі грандіозного санктуарію в Лагевніках (це район Кракова за Віслою), де в старовинному монастирі з нетлінними мощами і келією-музеєм святої Фаустини зберігається чудотворна ікона «Милосердного Ісуса». Таким їй з’явився Господь, про що черниця зазначила в «Щоденнику»: «Увечері, перебуваючи в келії, я побачила Ісуса Христа, одягненого в біле. Одна Його рука була піднята для благословення, а інша торкалася одягу на грудях. Зі складки одягу на грудях виходили два широких промені: один — червоний, інший — блідий. Трохи згодом Ісус мені сказав: Напиши образ, котрий ти бачиш, і зроби напис: „Ісусе, уповаю на Тебе“. Я хочу, щоби цей образ спочатку був шанований у вашій каплиці, а потім — у всьому світі... Через цей образ Я вділятиму численні благодаті, а тому нехай має доступ до нього всіляка душа». Як було пояснено у видінні, білий промінь символізує воду, яка робить душі праведними, а червоний — «Кров, що є життям душ». Не рідко практикують інший переклад з польської мови згаданого напису, а саме: «Ісусе, довіряю Тобі», що краще відповідає записаним сестрою словам Господа: «Не знайде жодна душа виправдання, доки не звернеться з довірою до Мого Милосердя...».

Перше враження — море людей різних національностей. Простора базиліка модерного стилю з дивним дахом, в отвір якого згори проникають снопи сонячного проміння, заповнена вщерть. Світло найбільше осяває вівтар з копією сакрального образу (оригінал поміщено в жіночому монастирі поруч) і стилізованим кущем, що наче гойдається від вітру. Тисячі паломників також розмістились у 5 каплицях (є там і наша, у візантійському обряді, присвячена Всім святим українського народу) та широких коридорах з численними сповідальницями нижнього храму, а ще більше — на зеленому килимі величезного лугу навколо санктуарію, обрамленому наметами з сувенірами або всілякими наїдками.

Всі терпляче чекають, коли дзвін означить 15-ту годину — о цій порі, як заповів Ісус Христос своїй вибраній черниці, слід просити Божого милосердя для грішників і всього людства, заглиблюючись у роздуми про Страсті Христові. Авторка містичного твору записала й спеціальну молитву на вервиці з багатократним повторенням слів: «Предвічний Отче, офірую Тобі Тіло і Кров, Душу і Божественність Твого Наймилішого Сина, а нашого Господа Ісуса Христа, щоб переблагати за наші гріхи і гріхи усього світу. Заради Його болісних Страстей змилосердись над нами і цілим світом». Саме те прохання одноголосно піднеслось в храмі й навколо нього, які тільки вибило 3 годину по полудні та занесено на престіл монстранцій (дарохранительницю) з Найсвятішими Тайнами. Далі в супроводі органу і співу монахинь звучали канони, у проміжку між ними кількома мовами читались фрагменти з книги святої Фаустини й духовні роздуми. Пряма відеотрансляція допомагала християнам з інших країн долучитись до дійства. Мабуть, далекій від будь-якої релігії особі це видасться нудним заняттям, незрозумілим і нелогічним. Але ті всі присутні, хто на колінах, хто стоячи або сидячи на маленьких ослінчиках, гаряче та однодушно молились, переживали неймовірні відчуття — умиротворення, радості, внутрішнього освітлення, надії, духового насичення, піднесення. Кому судилось спізнати чогось подібного — ніколи не забуде цей духовний досвід.

Між іншим, українці мають власний офіційний символ Ювілейного року Божого милосердя, копії.