Святий Василій Великий згуртував на молитву

14 січня християни східної традиції святкують Обрізання Господнє та вшановують пам’ять Василія Великого. З огляду на те, що один із греко-католицьких храмів в місті Луцьк освячений в честь святого Василія, празничну Божественну Літургію тут очолював преосвящений Владика Йосафат. Особа Василія Великого ще в часі його історичної епохи була оповита глибокою пошаною та авторитетом, а послідовниками внесена до числа одного із великих Отців Східної Церкви. Підтвердження даної істини знаходимо і в словах Теодора Студита, який називає Святого: «батьком монашества та найпершим з усіх Отців». Про велич постаті Василія Великого засвідчують здобутки як у богословській площині, зокрема в осмисленні Тріадологічного догмату, так і у реформуванні тогочасного монашого устрою та морального життя суспільства. Однак пріоритетним завданням свого життя кападокійський Святитель, за його власними словами, вважав осягнення гармонійної єдності між Східною та Західною Церквами, та подолання викревленого вчення про підставові догмати віри. Властиво саме Василій зробив кардинальний внесок у підготовку положень ІІ-го Вселенського Собору, плодом якого і став Символ віри, який вірні промовляють на кожній Літургії.

В часі проповіді Преосвященний Архипастир розважав над богословським та духовним змістом святкування, щоразу актуалізуючи їхній сенс для нашого сьогодення. Осмислюючи старозавітній обряд обрізання, який власне прийняв і наш Спаситель, проповідник зазначив що: «Обрізання не було лише фізичним актом, але знаком відречення від гріхів та очищення». Цю тезу, проповідник опісля опер на слова пророка Ісаї, який наголошує не стільки на обрізанні тіла, як на обрізанні серця. Опісля співставляючи чини, які відкривали двері віри для особи в Старому та Новому Завітах, а саме Обрізання і Таїнство Хрещення, владика Йосафат мовив: «попри те, що форма їх кардинально різниться, але сенс обох залишається єдиним, оскільки має на меті вмерти для гріха та народитися для Бога». Вподальшому ділячись із вірними основами духовного вдосконалення, Святитель представив їхньому взору особу Василія Великого, який настільки глибоко закорінив своє життя в Богу, що й численні душі зміг привести до спасіння.

Розважаючи над тематикою святості людини, Архиєрей закликав до ревного чування над власним серцем, яке є місцем нашої боротьби та життєвих рішень. Однак плоди, які особа осягає в горнилі духовного подвигу настільки величні, що здатні долати навіть минущість часу. Прикладом цього для проповідника послужило сьогоднішнє почитання Василія Великого, який хоч і жив на початку першого тисячоліття, однак пам’ять про нього жива та діяльна у численних монаших обителях, що організовані згідно його уставів. В цьому руслі, Архиєрей заторкнув своєю увагою і митрополита Андрея Шептицького, життя та духовний стержень якого сформувалися у горнилі василіанського монастиря. Завершальним акордом гомілії став заклик Святителя всеціло довіритися Богу, та трудитися, для того щоб оздобити душу чеснотами.

В часі Божественної Літургії отці та брати, які проводять свій монаший подвиг у стінах цього монастиря здійснили також чин віднови обітів, в якому і надалі посвячували свої прагнення на Божий вівтар.

Після Богослужіння, Преосвященний владика Йосафат висловив подяку єпископу римо-католицької Церкви Кир Віталію, зазначивши, що його присутність є унаочненням єдності та гармонійності Христової Церкви. В свою чергу Кир Віталій опираючись на слова Григорія Богослова, закликав молільників бути «висококваліфікованими професіоналами у християнстві». Опісля парох храму ієромонах Терентій, подякував Архиєреям та численним отцям, які прибули для того щоб молитовно підтримати та розділити святкову радість з вірними даної парохії. Надалі вірні просили Божого благословення для українського народу молитвою «Боже великий Єдиний». Завершилося святкування винесенням мощей Святого Василія для почитання, в часі якого, отці уділяли кожному з молільників мирування.

Джерело: Офіційний сайт Луцького Екзархату