Префект Конгрегації доктрини віри про нерозривність шлюбу

Архиєпископ Мюллер детально проаналізував бачення шлюбу в Старому Завіті, вченні Ісуса і Апостолів. Практика ранньої Церкви у цьому питанні знаходиться у сфері гіпотез, а тому не може бути підставою для висновків церковного Вчительства. Але вже вся святоотцівська традиція однозначно свідчить на користь євангельської нерозривності шлюбу. Компроміси в цьому відношенні з'явилися пізніше, в ході процесу наростаючої залежності Церкви від держави. Це, зокрема, проявилося в практиці Східних Церков, які в ім'я так званої пастирської «ікономії», стали допускати розлучення і вступ у другий і третій шлюб, хоч церемонія їх укладення і містить покаянні елементи.

Проте «ця практика, - продовжує ватиканський єрарх, - не відповідає волі Божій, чітко вираженій в словах Ісуса про нерозривність шлюбу, і безсумнівно є проблемою в екуменічному діалозі, якою не можна нехтувати».

З іншого боку префект Конгрегації доктрини віри зазначає, що абсолютно нерозривним є лише сакраментальний шлюб. Але сьогодні все більше християн опиняється під впливом «духу часу», несумісного з християнським розумінням шлюбу, перш за все, щодо його нерозривності і відкритості до зачаття нового життя. Тому частіше, ніж у минулі століття, можна говорити про недійсність укладення шлюбу. Однак недійсність шлюбу не може бути встановлена ​​рішенням власної совісті, а повинна бути констатована церковним судом.

Священне Учительство Церкви, підкреслюючи нерозривність шлюбу, в той же час піклується про пастирську опіку щодо розлучених вірних, що вступили в нові союзи. Про важливість такого душпастирства багато говориться, починаючи з понтифікату Івана Павла II. Але, хоча вірні, які живуть у несакраментальних союзах, і є членами Церкви, приступати до Таїнств вони не можуть, що не означає, ніби перед ними закриті інші шляхи спілкування з Богом. Такий шлях не легкий, а тому ці люди повинні знати, що Церква знаходиться поруч з ними і готова супроводжувати їх, - зазначає архиєпископ Мюллер, маючи на увазі, що саме в цьому напрямку слід розвивати пастирську роботу.

Але при цьому Церква покликана проголошувати Добру Новину про святість шлюбу з воістину пророчою відвагою. Вона не може капітулювати перед все більш наростаючим нерозумінням святості шлюбу, прагматично пристосовуючись до того, що здається «неминучим». Не можна відмовитися від вимог нерозривності шлюбу і на догоду так званому «милосердю», оскільки Боже милосердя якраз у Таїнствах і проявляється. Крім того, нерозумна апеляція до «милосердя» загрожує вульгаризації образу Бога, Який нібито «приречений» тільки лише прощати.

За матеріалами http://sibcatholic.ru

КАТОЛИЦЬКИЙ ОГЛЯДАЧ