Загальноцерковні новини

Українська влада, як і ми, громадянське суспільство, протягом останніх років нічого не зробили для консолідації українців. Ми стали свідками застосування різних політтехнологій, які мали на меті, навпаки, роз’єднати українське суспільство. Тепер пожинаємо плоди такої політики. Тому зараз ми повинні дбати про єдність і соборність Української Держави.

Впродовж девʼяти місяців українці перебувають на важкому шляху від постсовєтського страху до свободи і Богом даної гідності. Травмовані Світовими війнами двадцятого століття, коричневим та червоним тоталітаризмами і геноцидом, вони прагнуть справедливого суспільства та демократичного, європейського майбутнього. З терпеливістю, витривалістю та великими людськими жертвами вони подолали в лютому брутальний режим Віктора Януковича. У відповідь на цей моральний тріумф у березні відбулась російська територіальна анексія Криму.

Сьогодні 24 серпня 2014р. Святіший Отець Франциск Папа Римський після молитви «Ангел Господній», перед тисячами паломників з усіх кінців світу, що зібралися на площі перед базилікою св. Апостола Петра в Римі, з вікна Апостольського палацу привітав Україну з Днем Незалежності.

Цього року Всевишній знову сподобив нас радості святкувати Свято Незалежності нашої Батьківщини України. У нових драматичних, але водночас величних історичних обставинах, які нам доводиться сьогодні переживати, ми по-новому відкриваємо для себе неоціненність скарбу жити у вільній, суверенній і незалежній державі.

Притча про немилосердного позикодавця (Мт 18,23-35) завершує і підсумовує звернуті до учнів повчання Ісуса (гл. 18), темою яких є внутрішнє життя Церкви як закваски та передсмаку Божого Царства, тобто якими мають бути і чим повинні бути позначені стосунки у спільноті учнів. Саме тому ці повчання прийнято називати „церковною промовою”, що є четвертою з п’ятьох великих промов Ісуса в єв. Матея.

Слова Ісуса нагадують учням та читачам, що вони мають бути готові слідувати за Христом крок-у-крок, залишаючись вірними своєму покликанню.

Патріарх Кирило, Предстоятель Російської Православної Церкви, закликав Предстоятелів помісних Православних Церков піднести свій голос на захист православних християн Східної України від «уніатів» і «розкольників». З цього приводу публікуємо офіційну заяву.

Християни перших віків завжди готувалися постом і молитвою до великих празників. З цієї священної практики з часом розви­нулися коротші чи довші пости. Насамперед це Великий піст перед світлим празником Господньої Пасхи. Перед празником Христового Різдва ввійшов у звичай піст Пилипівки. З особливого культу до святих верховних апостолів Петра й Павла виник піст Петрівки. А вкінці прийшов наймолодший з чотирьох річних постів — піст Успенський. Ним ми приготовляємо себе до найбільшого празника Пресвятої Богородиці, її святого Успення. Так ми наслідуємо пости й молитви Пречистої Діви Марії, якими вона готувалася до зустрічі Свого Божого Сина у Своєму святому Успенні. Успенський піст відомий у нас також як Богородичний, Спасо-Богородичний, чи Спасівка. Звернемо увагу на історію цього посту, тривання та його практику у перших віках християнської Руси-України.

У монографії «Україна - земля мучеників» поміщено розповідь про немилосердне переслідування християн в Україні у XX столітті.

27 І як Ісус відходив звідти, слідом за ним пустилися два сліпці й кричали: «Помилуй нас, сину Давидів!» 28 І коли він увійшов до хати, сліпці приступили до нього, а він спитав їх: «Чи віруєте, що я можу це зробити?» — «Так, Господи!» — кажуть йому ті. 29. Тоді він доторкнувся до їхніх очей, мовивши: «Нехай вам станеться за вашою вірою!» 30 І відкрились їхні очі. Ісус же суворо наказав їм: «Глядіть, щоб ніхто не знав про це.» 31 Та ті, вийшовши, розголосили про нього чутку по всій країні.32 А як вони виходили, приведено до нього німого, що був біснуватий. 33 Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити, і люди дивувалися, кажучи: «Ніколи щось таке не об’являлося в Ізраїлі!» 34 Фарисеї ж говорили: «Він виганяє бісів князем бісівським!» 35 Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангелію царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу.

20 липня у 6-ту недію після Зіслання Святого Духа у храмі Пресвятого Серця Христового (м. Жовква) склали довічні чернечі обіти убожества, чистоти й послуху троє братів-василіян: Петро Венгрин, Домінік Налисник, Партеній Підчеха.

Як часто в моменти невдач та випробувань пригадуємо собі про те, що Бог любить кожного з нас настільки, що “власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас” (Рм 8:32) ?

Матеріал, що розглядатимемо, знаходиться у тій частині Євангелія від Матея, що зазвичай називають Нагірна промова або Нагірна проповідь. Назва ця походить від того, що на початку п­ʼятої глави євангелист зазначає сходження Ісуса на гору (Мт 5,1) і тоді подає його навчання (у пʼятій, шостій та сьомій главах), що закінчується висловом: «І як Ісус скінчив ці слова, народ не міг надивуватися його навчанню» (Мт 7,28).

Слова Папи Йоана Павла ІІ до молоді під час зустрічі на Сихові у Львові «Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у Тебе - слова життя вічного!» (Ів 6, 68). Дорога молоде України, апостол Петро промовив ці слова, звертаючись до Ісуса, який представив себе народові як хліб, що зійшов з неба, щоб дати людям життя (пор Ів. 6, 58). Сьогодні з радістю повторюю ці слова серед вас, і більше того, повторюю їх у вашому імені й разом із вами. Сьогодні Христос ставить і вам те запитання, яке поставив був апостолам: “Може, і ви бажаєте відійти?” Ти, молоде України, що відповіси? Я впевнений, що разом зі мною також і ви приймете ці слова апостола Петра за свої: «Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у Тебе - слова життя вічного!».

Істинна мужність небагатомовна: захист правди і справедливості вона сприймає як честь, а не як подвиг. Люди, сповнені цього благородного відчуття, здатні долати щоденну кривду, боронячи добро і велич духу. Таким же рішучим і милосердним, щирим і водночас сильним був й дух Верховного Архиєпископа УГКЦ Мирослава Івана Любачівського, 100-й ювілей якого відзначаємо 24 червня 2014 року.