Загальноцерковні новини

13 червня 2013 року Святіший Отець Франциск вперше за час свого понтифікату служив Святу Месу іспанською мовою, оскільки в Євхаристійному Богослужінні у ватиканській резиденції Святої Марти взяли участь представники посольств та консульств Аргентини в Італії та при міжнародній організації ФАО. Того дня із Вселенським Архиєреєм співслужив також Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ, який цими днями брав участь у засіданнях ХІІІ Звичайної Загальної Ради при Генеральному Секретаріаті Синоду Єпископів.

Ширшим контекстом уривку, який читається на літургії в празник Вознесіння є остання частина Євангелія, яка розповідає про Страсті та Воскресіння Ісуса. Вужчим контекстом для уривку Лк 24, 36 - 53 служить саме 24 глава Євангелія від Луки. Ця остання глава Євангелія, послідовно розповідає про події, які Лука поміщує ніби в рамки одного дня: жінки знаходять пусту гробницю, учні йдучи до Емаусу зустрічають Ісуса, потім Ісус з'являється апостолам та їсть перед ними, пояснює їм Писання, дає доручення та обіцянку, а потім, вивівши за місто, Возноситься на небеса.

До 1025-річчя запровадження християнства в Київській Русі Львівський музей історії релігії підготував виставку «Такі, як Василій Великий». Це розповідь про Чин святого Василя Великого (офіційна назва Василіанський Чин святого Йосафата). Урочисте відкриття виставки відбудеться у вівторок, 11 червня, о 15 годині в приміщенні Львівського музею історії релігії. Історія Чину нараховує чотири століття, однак традиційно василіани вважають початком своєї історії часи раннього християнства, а основоположником - святого Василія Великого, одного із найвизначніших Отців Східної Церкви.

Уже з перших рядків Прологу, який ми читали в Неділю Пасхи, євангелист Йоан представив нам Логос - Слово як світло. А у восьмому розділі, який безпосередньо випереджає наш уривок, Ісус ствердив в урочистий і категоричний спосіб: «Я - світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя» (8,12). І все ж таки, перед такою чіткою заявою, підтвердженою ще різними знаками, констатуємо глуху і ворожу реакцію. Відкинення світла і надання переваги темряві (випереджено у 1,5) знаходить у нашому уривку свій конкретний прояв.

«Чоловік пішов і оповів юдеям, мовляв, той хто його оздоровив, - Ісус» (Йо 5,15) - цими словами закінчувалося євангельське читання минулої неділі. Добре він зробив, чи зле? Звістив Ісуса чи, натомість, «здав»? У кожному разі, отой паралітик з 38-річним стажем нерухомості, ізолювання і закриття, а відтак несподівано зцілений, тепер спроможний встати, носити (ліжко) і ходити, викликає неоднозначні почуття. Мусів же Ісус щось знати, коли попередив його: «Оце ти видужав, - тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось» (Йо 5,14)? ..

Численні євангельські чуда можуть нас збентежити, якщо уважати їх лише проявами елементів чуттєвості чи тілесності в релігії. Можемо їх зрозуміти лише якщо їх розглядати у світлі Христового об'явлення. Чудо - це складна дійсність, яка має два рівні: перший рівень охоплює сам факт або те, що саме відбулося (чудо), що всі можуть зауважити, натомість другий рівень охоплює значення факту, яке він має для віруючого.

З нагоди Року віри 2 червня 2013 року в усіх храмах Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ відбудеться Година чувань з Вечірнею, молитвою єднання зі Святішим Отцем та молитвою за Святішого Отця (початок о 18.00). Таке рішення прийняли синодальні отці на 60-й сесії Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ, що проходила 15-16 травня 2013 року в Марійському духовному центрі «Зарваниця».

Мусимо вирішити, чи хочемо ми почати з прощення або ж з визначення того, хто більше згрішив. В такому випадку знайдемо багато злих речей з обох сторін. Єдиним виходом однак є воля простити не лише з однієї сторони, - вважає кардинал Любомир Гузар. На думку Верховного Архиєпископа-емерита Києво-Галицького УГКЦ, це добре, що дійшло до суперечок навколо відзначення 70-ої річниці Волинської Трагедії. «Для мене це - Боже благословення, що дійшло до розпалення емоцій.

19А як звечоріло, того самого дня, першого в тижні, - а две­рі ж були замкнені там, де перебували учні: страхались бо юдеїв, - увіходить Ісус, став посередині та й каже їм: «Мир вам!» 20Це промовивши, показав їм руки й бік. І врадувались учні, по­бачивши Господа. 21І ще раз Ісус їм каже: «Мир вам!» Як ме­не послав Отець, так я посилаю вас». 22Це промовивши, дихнув на них і каже їм: «Прийміть Духа Святого! 23Кому відпустите гріхи - відпустяться їм, кому ж затримаєте - затримаються». 24Тома ж, один з дванадцятьох, на прізвисько Близнюк, не був з ними, коли то прийшов був Ісус. 25Тож повідали йому інші учні: «Ми Господа бачили». Та він відрік: «Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його, - не повірю!». 26По вісьмох днях знову були вдома його учні, а й Тома з ними. І ввіходить Ісус, - а двері були замкнені! - стає посередині та й каже: «Мир вам!» 27А тоді промовляє до Томи: «Подай сюди твій па­лець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та й не будь невіруючий, - а віруючий!» 28І відказав Тома, мо­вивши до нього: «Господь мій і Бог мій!» 29І каже йому Ісус: «По­бачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» 30Ще й інші численні чудеса, що їх не списано у цій книзі, вчи­нив Ісус на очу своїх учнів. 31А ції - списано, щоб увірували ви, що Ісус - Христос, Син Божий, а вірувавши, - щоб мали життя в його ім'я. Минулої Неділі, на Пасху, ми застановлялися над Словом Божим, що стало тілом і оселилося між нами... і дало нам спроможність стати дітьми Божими. У тому короткому, але і прекрасному гімні Йоан оспівав ким є Бог для нас і ким Він хоче, щоб ми були для Нього. Йоан закінчував свій Пролог, пишучи, що "Бога ніхто й ніколи не бачив, але Син Єдинородний об'явив" (дослівно: розповів) (Йо 1,18). Сьогодні, наша Церква подає нам вже іншу розповідь, з іншого кінця цього Євангелія, про появи Воскреслого Ісуса своїм учням і про те, як вони його пізнали. Це також розповідь, яку кожен з нас покликаний переказати від власного імені, звіщаючи цілому світові, як він сам зустрів Воскреслого Господа у своєму житті і, не бачивши тілесним очима Ісуса, повірив у Господа.

У своєму житті я, як мирянин, священик і єпископ, дійшов висновку, що, мабуть, найурочистіший і найбільш натхненний момент, що його може пережити вірний нашої Церкви, - це мати привілей бути на свяченнях молодого юнака та отримати його перше священиче благословення на завершення чину рукоположення. Справді, важко собі уявити радіснішу подію для Церкви!

«Сьогодні Церкви Сходу, які дотримуються юліанського календаря, відзначають свято Пасхи. Прагну звернутися до цих братів і сестер з окремим вітанням, єднаючись щирим серцем з ними у звіщенні радісної звістки: Христос Воскрес!

У світлий празник Воскресіння нашого Господа свята Церква запрошує всіх своїх дітей почерпнути живу воду з «джерела нетління, яке виточив із гробу Христос». Прообразом цього пасхального джерела була відома старозавітна подія, коли ізраїльський народ, здійснюючи свою Пасху - перехід з єгипетської неволі до обіцяної землі, посеред безводної пустелі став свідком чуда: Мойсей, за наказом Бога, вдарив своїм посохом по скелі, що на горі Хорив, і з неї потекла вода - на радість і спасіння всього люду.

Цього року минає 70 літ однієї з найбільших трагедій нашої історії - кривавого протистояння між українцями та поляками на Волині, а також в інших землях. Сьогодні шукати причини чи винуватців тих жахливих подій, які мали місце в історії між українцями і поляками, дуже важко і боляче. Всі ми повинні оцінювати ті події з жалем і гіркотою, в світлі християнських заповідей: любові до Бога та ближнього. Час гоїть цю глибоку рану, проте минуле не треба забувати, а робити з нього належні висновки.

На ім’я Блаженнішого Святослава (Шевчука), Глави Української Греко-Католицької Церкви, надійшов лист від Святішого Отця Франциска. У листі, зокрема, йдеться: «Сердечно дякую Вам за привітання, які Ви надіслали мені від імені всієї Української Греко-Католицької Церкви з нагоди мого обрання на Петровий престол. Я мав нагоду пізнати спільноту українських греко-католиків в Аргентині і згадую з великою приємністю наші зустрічі в Буенос-Айресі та Вашу ревність у пастирській опіці свого стада.

У зв'язку з п'ятдесятим тижнем молитов про покликання, що розпочнеться 21 квітня 2013 р., в четверту Неділю Великодню, хочу запросити вас до рефлексії на тему «Покликання -це знак надії, що спирається на вірі». Ця тема особливо доцільна у Рік віри і в п'ятдесяту річницю початку ІІ Ватиканського Собору.